Хелен вивчала дошку.

— Я спробую швидко позбавити вас від страждань.

— Пропозиція зіграти проти мене все ще дійсна. — Я влаштувалася на своєму кріслі, розправляючи спідницю і витираючи до неї долоні.

Хелен вказала наверх, де залишилися всі репортери.

— Про що йшла мова?

Це була гарна новина, незважаючи на Паркера, тому я посміхнулася і в усмішці знайшла радість, яка мала бути вже давно.

— Я пройшла відбір. Я космонавт. — Щасливий сміх нарешті вирвався із мене. — Я космонавт.

На якусь мить Хелен розкрила рот, а потім підскочила. Усміхаючись, вона підбігла до мого столу і вхопила мене в обійми.

— Я це знала! — вона підвелася. — Натаніель! Ваша дружина — космонавт!

В іншому кінці залу Натаніель смикнув головою.

— Що?

Кармуш теж встав у якийсь момент.

— Клемонс щойно сказав їй, що вона пройшла тестування. Доктор Йорк — один з нових космонавтів.

— Так! — Сміючись, Натаніель підскочив і пробив кулаком повітря. — Так!

Усі навколо нас, інженери та медики, всі почали веселитися.

Кармуш та хтось ще підхопили мій стілець і підняли в повітря, немов я наречена. Я сміялася і плакала, і знову сміялася, хапаючись за стілець, поки вони обносили мене навкруги по залу.

Над нами в оглядових вікнах заблискали спалахи. Репортери робили фотографії. Коли мій стілець знову опинився на землі, мене очікувала довга серія обіймів та поздоровлень.

Зрештою настала мить, коли Натаніель тримав мене на руках. Він закрутив мною навколо себе, даючи мені хвилину невагомості. Поцілував мене перед усіма, ніби посилав мене на орбіту.

Коли він відхилився назад, його очі зволожили сльози, а посмішка погрожувала розколоти його обличчя.

— Я так пишаюся тобою.