Я похитала головою.

— Я думала про це цілий день. Мені доведеться позбутися таблеток, це точно. І перестати звертатися до лікаря. Чим більше часу між моєю останньою заправкою і часом, коли Паркер обмовить мене, тим буде краще. Він хоче… Не одразу, бо якби він це зробив, я б не мала причини мовчати.

Натаніель похитав головою.

— Це здається дуже поганою ідеєю.

— Що ще я повинна зробити? — Я розвела руками, але пальці тремтіли, тому я знову вперлася руками в коліна. — Він знає. Я не знаю як, але він у курсі.

Натаніель, хрюкнувши, повернувся до крокування.

— Водій — тієї ночі, коли ми зупинилися в готелі через журналістів, я послав водія забрати наш одяг та твої таблетки.

Тож знав не один Паркер. Як довго — як довго всі знали, що я почала завантажуватися таблетками, і це піде у газети і…

Мій живіт скрутився і зайнявся своїми справами. Я підстрибнула на ноги і ледве всигла до ванної, перш ніж втратити частину ваги. Притулившись до ванної плитки, я схопилася за туалет і відступила. Натаніель зайшов за мною і потримав мене за плечі, коли вся накопичена тривога дня вирвалася з мене.

І я ненавиділа себе. Батько був би настільки розчарований, що я не в змозі впоратися з невеликим тиском. Якби я не впоралася з цим, можливо, я не мала би бути в космічній програмі. Я була дурною і слабкою, і не важливо було, скільки я працювала: ця хвороба завжди була частиною мене.

Натаніель наповнив водою мийку з ванної і подав мені її. — Я не дозволю, щоб хтось завдав тобі шкоди.

— Як ти зупиниш його? — Мені боліло горло, коли я заговорила, ковтнувши води.

— Не знаю. — Він провів рукою по моєму волоссю і вниз по моїй спині. — Не зупиняти ж все, у будь-якому разі.

— Я навіть не знаю решти. — Я хитнулася назад, щоб сісти на підлогу, спираючись на бік ванни.

Натаніель стояв і відкривав аптечку.

— Ні. — Мої пальці стиснули стакан.

Ігноруючи мене, Натаніель витягнув пляшку Мілтауна і сів перед мною. — Ельма… а це краще? Кинути все і бути нещасною? Це краще, ніж те, що може зробити тобі Паркер?

— Я не… — Мій голос переломився від болю в горлі. — Не знаю.

— Тоді дозволь сказати, як я це бачу. — Натаніель змістився, щоб притиснутись до мене і до ванни. Він поклав руку на мої плечі і потягнув до себе, тримаючи пляшку таблеток в одній руці.

— Говори…