За наказом Мюріза, Лето, стрибнувши на пісок, вибрався з ’топтера й рушив у бік хатини. Бачив купу людей, що працювали далі, ближче до каньйону, між пальмами. Вони здавалися обірваними, нужденними, а те, що майже не глянули на нього чи на ’топтер, свідчило про їхню пригніченість. Позаду робітників Лето розгледів кам’яний край канату, і відчуття вологи в тутешньому повітрі не давало йому помилитися: відкрита вода. Минаючи хатину, Лето побачив, що вона така примітивна, як він і сподівався. Він рушив до канату, заглянув униз і побачив вирування хижих риб у темному потоці. Робітники, уникаючи його погляду, далі зчищали й відкидали пісок від ряду скельних отворів.

Мюріз підійшов до Лето й сказав:

— Ти стоїш на межі між рибою і хробаком. У кожному з цих каньйонів є свій хробак. Цей канат ми відкрили й зараз прибираємо з нього риб, щоб привабити форель.

— Очевидно, — озвався Лето. — Як обгороджений ставок! Ви продаєте форель і хробаків на інші планети.

— Це підказка Муад’Діба!

— Я знаю. Але жодна ваша форель і жоден хробак не проживуть довго поза Дюною.

— Поки що ні, — зізнався Мюріз. — Але колись…

— Навіть не через десять тисяч літ, — сказав Лето. Обернувся і побачив неспокій на обличчі Мюріза. Питання пропливали крізь нього, як вода крізь канат. Чи цей син Муад’Діба справді може бачити майбутнє? Дехто досі вірить, що Муад’Діб чинив так, але… Як узагалі можна бути певним чогось такого?

Невдовзі Мюріз відвернувся і повів їх назад до хатини. Відчинив двері з примітивними водними печатями, жестом запросив Лето ввійти. Біля протилежної стіни горіла лампа з меланжевою олією, а під нею сиділа навпочіпки мала фігурка, спиною до дверей. Олія горіла, виділяючи тяжкий запах кориці.

— Прислали нову невільницю, щоб вона дбала про січ Муад’Діба, — глузливо сказав Мюріз. — Якщо добре служитиме, на якийсь час збереже свою воду.

Повернувся обличчям до Лето.

— Дехто вважає за зле брати таку воду. Ці фримени в мережаних сорочках лишають тепер купи сміття у своїх нових містах. Купи сміття! Хто коли на Дюні бачив раніше купи сміття! Коли дістаємо когось такого, як ця, — він вказав на фігурку при лампі, — вони зазвичай напівдикі зі страху. Їхній рід їх втратив, а справжні фримени ніколи їх не приймуть. Ти мене розумієш, Лето-Батогу?

— Розумію.

Фігурка, що сиділа напочіпки, не ворухнулася.

— Ти казав, що поведеш нас, — промовив Мюріз. — Фрименів ведуть чоловіки, що знають смак крові. Куди б ти нас повів?

— У Кралізек, — сказав Лето, не зводячи очей з дрібної фігурки.

Мюріз сердито глянув на нього, звівши брови над очима індигового кольору. Кралізек? Це не просто війна чи революція, це Битва Тайфуну. Це слово з найдавніших фрименських легенд означало битву, що має відбутися при кінці світу. Кралізек?