Знаючи, що в нього мало часу, доки ті двоє вигадують план дій або ж їхні друзі прийдуть з’ясувати, що сталося, Лето швидко промовив:

— Ти мене потребуєш, Мюрізе. Без мене хробаки та їхні прянощі зникнуть із Дюни.

Відчув, як фримен застиг.

— Звідки ти знаєш про Шулох? — спитав Мюріз. — Я знаю, що ті в Джакуруту нічого не казали.

— То ти визнаєш, що я Лето Атрід?

— Ким іще ти можеш бути? Але як ти…

— Бо ви тут, — відповів Лето. — Шулох існує, а все інше вкрай просто. Ви — Вигнанці, які втекли, коли Джакуруту знищили. Я бачив, як ви сигналізуєте крилами, отже, не використовуєте жодного пристрою, який можна почути на відстані. Ви збираєте прянощі, отже, торгуєте. Торгувати ви можете лише з контрабандистами. Ви контрабандисти, а все-таки фримени. Отже, ви з Шулоху.

— Навіщо ти провокував мене, щоб я вбив тебе на місці?

— Бо ти й так би мене вбив, коли б ми повернулися до Шулоху.

Тіло Мюріза враз застигло.

— Обережно, Мюрізе, — перестеріг Лето. — Я про вас знаю. Це така ваша історія — забирати воду необачних подорожніх. Це й досі ваш звичний ритуал. Як інакше ви змогли б закрити рот тим, хто на вас наткнувся? Як інакше вберегти таємницю? Батіг! Улестити мене ласкавими епітетами й приязними словами. Навіщо марнувати воду, проливаючи її в пісок? А якби мене не стало, як і багатьох інших, то що ж, це Танзеруфт мене забрала.

Мюріз зробив правою рукою знак Рогів Хробака, що мав відвернути рихані, прикликану словами Лето. А Лето, знаючи, що старші фримени не довіряють ментатам, як і всьому, від чого віяло розширеною логікою, придушив посмішку.

— Це Намрі розбовкав про нас у Джакуруту, — сказав Мюріз. — Я здобуду його воду, коли…

— Ти не здобудеш нічого, крім марного піску, якщо далі клеїтимеш дурня, — промовив Лето. — Що ти вдієш, Мюрізе, коли на всій Дюні з’явиться зелена трава, дерева й відкрита вода?

— Цього ніколи не станеться!

— Це відбувається в тебе на очах.

Лето почув, як Мюріз скрегоче зубами від нестримної люті. Тоді чоловік сказав:

— А як ти міг би запобігти цьому?

— Я знаю план трансформації, — відповів Лето. — Знаю в ньому всі слабкі й сильні місця. Без мене Шай-Хулуд зникне назавжди.

З ноткою лукавства, яка знову з’явилася в його голосі, Мюріз сказав: