— Це буде не так, як хтось із вас може уявити, — промовив Лето. — Пам’ятай про це, Мюрізе. Я знайшов сліди свого хробака.

В очах з’явилися сльози.

— Він віддає воду мертвим, — прошепотіла Сабіха.

Навіть Мюріз дивився тепер на нього з благоговінням. Фримени ніколи не плачуть, хіба що це найглибший дар душі. Майже засоромившись, Мюріз закрив свій ротовий клапан, насунув каптур джебали на самісінькі брови. Лето глянув на чоловіка й сказав:

— Тут, у Шулоху, досі моляться за росу на краю пустелі. Йди, Мюрізе, і молися за Кралізек. Обіцяю тобі: він настане.

Мова фрименів вирізняється значною стислістю, точним відчуттям експресії. Вона занурена в ілюзію абсолютів. Її засновки є родючим ґрунтом для абсолютистських релігій. Ще більше від того фримени люблять моралізувати. Протиставляють жахливу нестабільність усіх речей та інституціолізовані твердження. Кажуть: «Ми знаємо, що немає зведення усього доступного знання — це застережено для Бога. Але чого люди можуть навчитися, те вони можуть і вмістити». З цього гострого, як вістря ножа, підходу до Всесвіту виростають фантастичні вірування про знаки й віщування та про їхню власну долю. Таке походження їхньої легенди про Кралізек: війну при кінці світу.

— Його утримують у безпечному місці, — сказав Намрі, посміхаючись до Ґурні Галлека у квадратній кам’яній кімнаті. — Можеш вислати звістку про це своїм друзям.

— Де це безпечне місце? — спитав Галлек. Йому не подобався тон Намрі, він почувався зв’язаним наказами Джессіки. Клята чарівниця! Її пояснення не мали жодного сенсу, крім перестороги, що може статися, якщо Лето не запанує над своїми страхітливими пам’ятями.

— Місце безпечне, — відповів Намрі. — Це все, що я можу тобі сказати.

— Звідки ти знаєш?

— Я отримав дистранс. Сабіха з ним.

— Сабіха! Вона лише дозволить йому…

— Не цього разу.

— Ти збираєшся його вбити?

— Це вже від мене не залежить.

Галлек скривився. Дистранс. Який засяг дій цих чортових печерних кажанів? Він часто бачив, як вони перелітають крізь пустелю зі звістками, прихованими в пискливих криках. Але чи далеко вони можуть дістатися на цій пекельній планеті?

— Я мушу побачити його на власні очі, — сказав Галлек.

— Це заборонено.

Галлек глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. Він провів два дні й дві ночі, чекаючи рапортів із пошуків. Настав черговий ранок, і він відчув, що його роль розсипається, сповзає з нього, залишаючи його нагим. Зрештою, він ніколи не любив командувати. Командувати — значить чекати, доки інші роблять цікаві й небезпечні речі.

— Чому це заборонено? — спитав він. Контрабандисти, які облаштували для себе цю безпечну січ, залишили надто багато питань без відповіді, а він не хотів дозволити цього ще й Намрі.