— Ні, — бадьоро відповів Тревіз. — Ми рухаємося.

— Рухаємося? Куди?

— У напрямку космічної станції.

— Чому?

— Не знаю. Двигуни ввімкнено й комп’ютер на мене не реагує, але ми рухаємося. Янове, нас захопили. Ми підійшли до Геї занадто близько.

16. ЗУСТРІЧ

16. ЗУСТРІЧ

1

Коли Стор Гендібал нарешті побачив корабель Компора на екрані, це здалося йому кінцем неймовірно довгої подорожі. Проте, звичайно, це був не кінець, а лише початок. Подорож від Трентора до Сейшелла була лише прологом.

Нові з трепетом дивилася на корабель.

— Це інший корабель космосу, пане?

— Космічний корабель, Нові. Так, це він. Той корабель, якого ми прагнули дістатися. Він більший за цей і кращий. Він може летіти крізь космос так швидко, що якби тікав від нас, цей зореліт не зміг би спіймати його й навіть полетіти за ним.

— Він швидший за корабель панів? — Здавалося, сама ця думка викликала в Сури Нові жах.

Гендібал знизав плечима.

— Можливо, я й пан, як ти кажеш, але ж не все мені підвладне. Ми, науковці, не маємо таких кораблів, як цей, і не маємо матеріальних пристроїв, що є у власників цих кораблів.

— Але як може науковцям не бракувати таких речей, пане?

— Бо ми є майстрами у важливому. А такі матеріальні успіхи, як у цих інших, — це дрібниці.

Нові замислено насупила брови.

— Мені здається, що це не дрібниця — летіти так швидко, що пан не зможе наздогнати. Хто ці люди, які мають такі дива… такі речі?

Гендібал був здивований.