Вона не стала заперечувати, а Гендібал, не бажаючи робити нічого, що потривожило б гладкість її умонастрою, усе одно спромігся легенько торкнутися поверхні її мозку.

— Ти все одно зможеш зі мною розмовляти, — сказав він після того, як вони обоє застібнули скафандри. — Я можу тебе чути, якщо ти старанно думатимеш. Вимовляй слова подумки старанно й чітко, одне за одним. Чуєш мене зараз?

— Так, пане, — відповіла вона.

Крізь прозоре захисне скло він побачив, як рухаються її губи, і сказав:

— Скажи це, не рухаючи губами, Нові. У цих скафандрах науковців немає радіо. Усе робиться силою думки.

Її губи не рухалися, а тривога на обличчі посилилася: «Ви мене чуєте, пане?»

«Бездоганно», — подумав Гендібал і сказав, не ворушачи губами: «Ти мене чуєш?»

«Чую, пане».

«Тоді йди зі мною і роби те, що роблю я».

Вони рушили вперед. Гендібал знав цю справу в теорії, хоча на практиці в нього виходило все дуже скромно. Хитрість полягала в тому, щоб витягнути ноги, тримати їх разом і рухати самими лише стегнами. Завдяки цьому центр тяжіння пересувався по прямій, тоді як руки потрібно було по черзі викидати вперед. Він пояснив це Сурі Нові і, не озираючись, стежив за положенням її тіла, фіксуючи стан моторних зон кори її мозку.

Для новачки вона справлялася дуже добре, майже так само, як Гендібал. Нові придушила власну напругу й рухалася у вказаному напрямку. Гендібал знову відчув, що дуже задоволений нею.

Проте гамішка була дуже рада знову опинитися на борту корабля, так само як і Гендібал. Знімаючи скафандр, він озирався навколо; розкіш та стиль корабельного спорядження його приголомшили. Майже все здавалося Гендібалові незнайомим, і від думки, що йому може забракнути часу для осягання, як цим усім користуватися, у Спікера впало серце. Мабуть, доведеться перебрати весь досвід безпосередньо від людини, яка вже на борту, а це ніяк не могло повністю замінити справжнє навчання.

Потім він зосередив свою увагу на Компорі. Компор був високий і стрункий, на кілька років старший за нього, доволі привабливий, з кучерявим волоссям яскравого жовтого, як масло, кольору.

Гендібал зрозумів, що цей чоловік розчарований і навіть відчуває деяку зневагу до Спікера, якого бачить уперше. Ба більше, йому ніяк не вдавалося приховати цього факту.

Загалом Гендібал не заперечував проти таких речей. Компор не був тренторіанцем і навіть повноцінним другофундатором, тож очевидно, що мав ілюзії. Про це свідчив навіть поверховий огляд його мозку. Серед цих ілюзій було й уявлення, що справжня сила неодмінно має бути пов’язана із силою зовнішньою. Звичайно, він міг триматися за свої ілюзії скільки завгодно, поки вони не заважали потребам Гендібала, але зараз ця конкретна ілюзія стала перешкодою.