— Думаєте, це якось пов’язано з польотом Тревіза на Гею?

— Це відбулося відразу ж після його вильоту — якщо Б слідує за А, то є принаймні ймовірність того, що А стало причиною Б, — відповів Компор.

— Що ж, тоді, здається, ми всі зустрінемося на Геї — Тревіз, я і Перша Фундація… Нічого, ви добре попрацювали, Компоре, — сказав Гендібал, — а тепер ми ось що зробимо. Спочатку ви покажете мені, як працює цей комп’ютер і як за його допомогою можна управляти кораблем. Упевнений, що це не забере багато часу. Потім ви перейдете на мій корабель, бо на той час я вже передам у ваш мозок інформацію, як ним управляти. У вас не буде з ним жодних проблем, але мушу сказати (як ви вже, поза сумнівом, здогадалися з його вигляду), що вам він здасться дуже примітивним. Щойно ви опинитеся за кермом зорельота, тримайте його тут і чекайте на мене.

— Як довго, Спікере?

— Доки я по вас не прийду. Не думаю, що затримаюся там аж настільки, щоб у вас могли закінчитися харчі, але якщо я надовго застрягну, ви можете полетіти на якусь населену планету Сейшелла й почекати там. Де б ви не були, я вас знайду.

— Як скажете, Спікере.

— І не хвилюйтеся. Я зможу впоратись із цією загадковою Геєю, а за потреби — і з п’ятьма кораблями Фундації.

4

Літторал Тубінґ був послом Фундації на Сейшеллі вже сім років. Йому подобалася ця посада.

Високий і доволі огрядний, він носив густі брунатні вуса в ті часи, коли і у Фундації, і на Сейшеллі панувала мода на гладенько виголені обличчя. Незважаючи на свої п’ятдесят чотири, він мав чимало зморщок, а також завчено байдужий вираз обличчя. Його ставлення до своєї роботи було нелегко зрозуміти.

Проте ця посада йому подобалася. Вона тримала його подалі від політичної метушні Термінуса (а це він цінував), давала змогу вести життя сейшеллського сибарита й утримувати дружину та доньку в стилі, від якого вони вже стали залежні. Він не хотів неспокою у своєму житті.

З іншого боку, йому не подобався Лайоно Коделл — можливо, тому, що Коделл теж хизувався вусами, хоч і меншими, коротшими та ще й сірувато-білими. За старих часів вони були єдиними вусанями в політичних колах і навіть змагалися в цьому. А тепер, подумав Тубінґ, і змагатися немає з ким: у Коделла нікчемні вуса.

Коделл був директором Служби безпеки, коли Тубінґ іще мешкав на Термінусі, мріючи про те, щоб позмагатися з Гарлою Бранно за посаду мера, аж доки від нього не відкупилися посадою посла. Звичайно, Бранно зробила це задля власної вигоди, але зрештою він став вважати, що завдячує цим її доброзичливості.

Але на Коделла така думка чомусь не поширювалася. Можливо, через його надмірну веселість — звичку завжди здаватися таким дружнім, навіть після того, як вирішив перегризти тобі горлянку.