— Заради Селдона, мере…

— Я чую ваші думки, Коделле, — сказав Гендібал (не зовсім відразу, бо все відбувалося зі швидкістю світла й на подорож інформації між двома зорельотами було необхідно трохи більше секунди). — Шепотіти немає потреби. І думки мера я теж чую. Вона вагається, тому вам іще зарано панікувати. І вже те, що я це знаю, цілком достатній доказ того, що ваш щит негерметичний.

— Його можна посилити, — зухвало відповіла мер.

— Так само, як і мою ментальну потугу, — сказав Гендібал.

— Але я невимушено сиджу тут, споживаючи лише фізичну енергію для підтримання щита, і її достатньо, щоб він протримався дуже довгий час. Вам доводиться використовувати ментальну енергію для прориву щита, і ви втомитеся.

— Зараз я не втомлений, — відповів Гендібал. — Станом на зараз жоден з вас не може віддати наказ жодному члену екіпажу вашого зорельота або іншому члену екіпажу будь-якого з кораблів. Я можу робити це, не завдаючи вам жодної шкоди, але не намагайтеся уникнути цього контролю, бо якщо я збільшу свою силу (а мені це доведеться зробити), ви зазнаєте ушкоджень, як я вже сказав.

— Я почекаю, — сказала Бранно, поклавши руки на коліна й усім своїм виглядом демонструючи залізну витримку. — Ви втомитеся, а коли це станеться, то мої накази будуть спрямовані не на ваше знищення, бо від вас тоді не буде жодної шкоди. Вони будуть спрямовані проти Трентора, куди вирушить головний флот Фундації. Якщо хочете врятувати свій світ, здавайтеся. Після другої вакханалії руйнування ваша організація вже не залишиться неушкодженою, як це було вперше — за часів Великої Руїни.

— Хіба ви не розумієте, мере, що як я відчую втому, чого не буде, я можу врятувати свій світ, просто знищивши вас, перш ніж зникне моя сила?

— Ви цього не зробите. Ваше головне завдання — підтримувати план Селдона. Знищення мера Термінуса, а отже, і удар по престижу та впевненості Першої Фундації, що створить величезну перешкоду для її влади й заохотить її ворогів, стане такою тріщиною в Плані, що за шкодою майже дорівнюватиме знищенню Трентора. Але ви можете здатися.

— Ви готові поставити на моє небажання знищити вас?

Груди Бранно повільно піднялися й опустилися від глибокого вдиху та видиху. А потім вона суворо відповіла:

— Так!

Коделл, який сидів збоку від неї, зблід.

6

Гендібал дивився на постать Бранно, зображення якої накладалося на простір перед стіною. Через перешкоди, що їх створював щит, воно було трохи мерехтливе й розпливчасте. Чоловіка поруч із нею майже неможливо було розрізнити в цьому тумані, бо Гендібал не хотів марнувати на нього енергію. Йому потрібно було зосередитися на мері.