— Він тут, Тревізе, — відповіла Блісс. — Якщо я тут, то й він тут, і всі на Геї, кожна жива істота й кожна частинка цієї планети.

— Це задовольняє вас, але не мій спосіб мислення. Я не геянець. Ми не можемо запхати цілу планету на мій корабель, ми можемо запхати на нього лише одну людину. Ми маємо тут вас, і Дом є вашою частиною. Дуже добре. Але чому ми не могли взяти Дома, і хай би ви були частиною його?

— З одної причини, — сказала Блісс, — Пел, тобто Пел-о-рат, попросив, щоб я була з вами на бороту. Я, а не Дом.

— Він просто галантний кавалер. Хто став би сприймати таке всерйоз?

— О ні, мій любий друже, — сказав Пелорат, підводячись і червоніючи, — я говорив цілком серйозно. Я не хочу, щоб від мене так відмахувалися. Я погоджуюся з тим, що не має значення, яка частина світу Геї на борту, але мені приємніше бачити тут Блісс, а не Дома, і вам теж мало б бути приємно. Годі вам, Ґолане, ви поводитеся як дитина.

— Я? Я? — сказав Тревіз, спохмурнівши. — Добре, хай буде так. Але все одно, — він знову вказав на Блісс, — яких би дій від мене не очікували, запевняю вас, я нічого не робитиму, якщо до мене не будуть ставитись, як до людини. Почнімо з двох запитань. Що я маю робити? І чому я?

Блісс відступила, широко розплющивши очі.

— Будь ласка, — сказала вона, — я не можу вам цього зараз сказати. Уся Гея не може. Ви маєте летіти до цього місця, не знаючи, із чого почати. Ви маєте все дізнатися там. Потім ви маєте робити те, що мусите, але робити це спокійно й без емоцій. Якщо ви не опануєте себе, то все буде марно й Геї так чи інакше настане кінець. Ви мусите змінити це ваше ставлення, і я не знаю, як це зробити.

— А Дом знав би, якби був тут? — безжально сказав Тревіз.

— Дом тут, — відповіла Блісс. — Він/я/ми не знаємо, як змінити вас або заспокоїти. Ми не розуміємо людину, яка не може відчути своє місце в загальному перебігу подій, яка не відчуває себе частиною більшого цілого.

— Це не так, — сказав Тревіз. — Ви змогли захопити мій корабель на відстані в мільйон кілометрів чи більше й навіяти нам спокій, коли ми були безпорадні. То заспокойте мене зараз. Не вдавайте, ніби ви не здатні цього зробити.

— Але нам не можна. Не тепер. Якщо ми змінимо вас зараз або якось відрегулюємо, то ви становитимете для нас не більшу цінність, ніж будь-яка інша людина в Галактиці, і ми не зможемо вас використати. Ви нам корисні лише тому, що ви — це ви, тож мусите залишатися собою. Якщо ми якось торкнемося вас зараз, ми програли. Будь ласка. Ви маєте заспокоїтися самі, з власної волі.

— І не подумаю, панночко, доки ви не розкажете мені дещо з того, що я хочу знати.