— Дозвольте мені спробувати, Блісс, — сказав Пелорат. — Будь ласка, вийдіть в іншу каюту.

Блісс вийшла, повільно задкуючи. Пелорат зачинив за нею двері.

— Вона може чути, бачити й усе відчувати, — сказав Тревіз. — Що це змінює?

— Це має значення для мене, — відповів Пелорат. — Я хочу поговорити з вами сам на сам, навіть якщо ця ізоляція оманлива. Ґолане, ви боїтеся.

— Не будьте дурнем.

— Звичайно, ви боїтеся. Ви не знаєте, куди прямуєте, із чим доведеться зіткнутися, чого від вас очікують. Ви маєте право боятися.

— Але я не боюся.

— Боїтеся. Можливо, ви не боїтеся фізичної небезпеки так, як я. Я боявся вилазок у космос, кожного нового світу, який бачив, кожної нової речі, що з нею стикався. Зрештою, я півстоліття жив обмеженим та замкненим життям, тоді як ви були на флоті та в політиці, у гущавині подій удома та в космосі. Проте я намагався не боятися, і ви мені допомогли. Коли ми були разом, ви ставилися до мене терпляче, з добротою та розумінням, і завдяки вам я зміг здолати свої страхи й поводитися гідно. Тож дозвольте мені відплатити за цю послугу й допомогти вам.

— Кажу вам, я не боюся.

— Авжеж, боїтеся. Хай там як, а ви боїтеся відповідальності, з якою зіткнетеся. Поза сумнівом, на вас покладається цілий світ — і в разі невдачі вам доведеться жити із цією думкою. Чому ви маєте стикатися із цим заради світу, який для вас нічого не означає? Яке право вони мають покладати на вас цей тягар? Ви не єдиний, хто боїться невдачі, будь-яка людина боялася б на вашому місці, але вас обурює те, що вони поставили вас у ситуацію, у якій вам доводиться боятися.

— Ви в усьому помиляєтеся.

— Я так не думаю. Тому дозвольте мені зайняти ваше місце. Я це зроблю. Що б вони від вас не очікували, я заміню вас із власної волі. Гадаю, це не та справа, яка вимагає великої фізичної сили чи енергії, бо навіть простий механічний пристрій перевершив би вас у цьому. Думаю, що й ментальних сил це теж не вимагає, бо вони їх мають удосталь. Це щось, що… що ж, я не знаю, що це, але для цього не потрібні ані м’язи, ані мозок, тож я маю для цього завдання те, що й ви, і готовий узяти на себе відповідальність.

— Чому ви так бажаєте цього тягаря? — різко запитав Тревіз.

Пелорат дивився в підлогу, ніби боявся зустрітися з його поглядом.

— У мене була дружина, Ґолане, — сказав він. — Я знав жінок. Проте вони ніколи не були для мене дуже важливими. Цікавими. Приємними. Але дуже важливими — ніколи. Проте ця…

— Хто? Блісс?

— Вона інша якимось чином… для мене.

— Заради Термінуса, Янове, та вона ж чує кожне ваше слово.