— Я згодна з тим, що Спікер Гендібал каже про Другу Імперію Першої Фундації, — сказала Нові. — Але не з тим, що він каже про власну імперію. Спікери Трентора, зрештою, незалежні люди зі свободою волі, і вони такі самі, як були завжди. Невже вони непідвладні руйнівній конкуренції, інтригам, не прагнуть видряпатися на вершину за будь-яку ціну? Невже в Раді Спікерів немає сварок і навіть ненависті? Невже вони завжди будуть провідниками, за якими ви готові піти? Запитайте про це Спікера Гендібала, узявши з нього чесне слово.

— Не потрібно брати з мене слово, — відповів Гендібал. — Я вільно визнаю, що в нашій Раді є ненависть, конкуренція та зради. Але щойно ми ухвалюємо якесь рішення, його дотримуються всі. У цьому ми ніколи не мали винятків.

— А що, як я не зроблю вибору? — сказав Тревіз.

— Ви мусите, — відповіла Нові. — Ви зрозумієте, який учинок правильний, і тоді оберете.

— Що, як я спробую зробити вибір і не зможу?

— Ви мусите.

— Скільки в мене часу? — запитав Тревіз.

— Доки ви не будете впевнені. Скільки б це не забрало часу, — відповіла Нові.

Тревіз мовчки сидів.

Хоча інші теж мовчали, йому здавалося, що він чує, як пульсує в жилах кров.

Він чув суворий голос мера Бранно: «Свобода волі!»

Безапеляційний голос Спікера Гендібала: «Провід і мир!»

І мрійливий голос Нові: «Життя».

Тревіз повернувся й побачив, що на нього уважно дивиться Пелорат.

— Янове, — сказав він. — Ви все це чули?

— Так, Ґолане.

— І що ви думаєте?

— Вирішувати маю не я.

— Розумію. Але що ви думаєте?

— Не знаю. Усі три альтернативи мене лякають. Проте в голові крутиться одна дивна думка…