Цієї ночі Трейвісу наснилося, що Нора та Ейнштейн загубилися на неосяжних просторах Мохаве. Уві сні він чомусь був безногим, тож йому доводилося шукати їх поповзом. Це було нестерпно і жахливо, бо Трейвіс знав, що на них… щось напало…

* * *

Неділя, понеділок і вівторок у Лас-Вегасі минули у підготовці до весільної церемонії. Ейнштейн веселився із собаками інших туристів. Трейвіс і Нора ненадовго з’їздили у парк Чарльзтона та на озеро Мід. Увечері вони залишили Ейнштейна з його книжками, а самі пішли на спектакль. Трейвіс почувався провинним, що залишає ретривера самого, але той різними способами показував, що не хоче, аби вони сиділи вдома лише тому, що в готелях «Стріп» проводилася така упереджена і короткозора політика — ні в казино, ні в концертні зали не впускати розумних і добре вихованих собак.

Зранку в середу Трейвіс одягнув смокінг, а Нора — просту білу сукню трохи вище колін, зі скромним мереживом на манжетах та біля вирізу. Посадивши Ейнштейна посередині, вони поїхали до церкви на пікапі, залишивши трейлер у кемпінгу.

Позаконфесійна комерційна церква була найкумеднішим місцем, яке Трейвіс коли-небудь бачив. Будівля мала водночас відверто романтичний, солідний і тривіальний вигляд. Нора теж вважала цю церкву занадто ексцентричною, і вони ледь стримувалися, щоб не розсміятися. Церква тіснилася у південній частині Лас-Вегас-Стріп між розцвіченими неоновою рекламою фешенебельними готелями-хмарочосами. Це була одноповерхова будівля, пофарбована у блідо-рожевий колір, з білими дверима, над якими висіла латунна табличка з вигравіюваним написом: «Спільно йдіть у дальшу путь…» Натомість вітражів із зображеннями святих вікна прикрашали пишні сцени з відомих літературних історій про кохання: «Ромео і Джульєтта», «Абеляр і Елоїза», «Окассен і Ніколетта», «Звіяні вітром», «Касабланка» і — несподівно — «Я кохаю Люсі» й «Оззі та Гаррієт».

Дивно, але тривіальна атмосфера не зіпсувала їхнього піднесеного настрою. Ніщо не могло зіпсувати цей день. На все життя слід зберегти яскраві й теплі спогади про кожну деталь у цій незвичайній, позбавленій архітектурного смаку церкві, бо це була їхня церква і їхній день, і тому, незважаючи ні на що, і ця церква, і цей день особливі.

Зазвичай сюди собак не впускали, але Трейвіс добре заплатив усім працівникам, щоб Ейнштейна не лише впустили всередину, а й щоб він почувався тут жаданим гостем.

Священик, преподобний Ден Дюпрі («Будь ласка, називайте мене преподобним Деном»), був червонолицим череванем. Він постійно посміхався і потискав усім руки, що робило його схожим на типового продавця вживаних автомобілів. Його супроводжували два найнятих свідки: дружина із сестрою. Для такого дня вони одягнули яскраві весняні сукні.