Тієї ночі Трейвіс спав міцно. Йому наснилися стародавні скам’янілі дерева та динозаври. Жахи з минулих двох ночей не повторилися.

* * *

В суботу зранку Трейвіс із Норою виїхали до Вегаса на шлюбну церемонію. Їхати в основному намагалися широкими розділеними автострадами, оскільки в них був трейлер. Виїхавши на трасу 101, яка спершу вела на південь, а потім повернула на схід, вони досягли траси 134, яку згодом змінила федеральна траса 210, що вела до Лос-Анджелеса і його передмість. На півночі розкинувся величезний національний заповідник «Анджелес». Пізніше, коли вони проїжджали неосяжну пустелю Мохаве, Нора була вражена безлюдними, але незабутніми краєвидами з піску, каменю, перекотиполя, мескитових дерев, коротколистої юки й інших кактусів. Як згодом вона зізналася, світ виявився більшим, ніж вона собі уявляла. Трейвісу було приємно це чути.

Барстоу в Каліфорнії виявився доволі жвавою стоянкою, хай і посеред величезної пустелі. О третій годині дня вони вже зайняли своє місце. Їхніми сусідами на стоянці в автомістечку була пара середнього віку — Френк і Мей Джордан. Вони приїхали із Солт-Лейк-Сіті разом зі своїм чорним лабрадором на ім’я Джек.

На подив Трейвіса і Нори, Ейнштейн добре провів час, граючись із Джеком. Вони гасали навколо трейлерів, боролися, жартома покусуючи один одного. Френк кидав червоний гумовий м’ячик, і собаки ганялися за ним. Ейнштейн щосили намагався виграти. Також вони пробували відбирати м’ячик один в одного, а тоді якомога довше втримувати його. Трейвіс навіть втомився спостерігати за ними.

Без сумніву, Ейнштейн був найрозумнішим псом усіх часів та народів, феноменальною твариною, яка розуміла все не гірше людини, але водночас він був і звичайним псом. Іноді Трейвіс забував про це, та Ейнштейн завжди знаходив чудовий спосіб нагадати.

Пізніше, тихої пустельної ночі, поївши посмажених на вугіллі гамбургерів і кукурудзи та випивши кілька бляшанок пива, Трейвіс і Нора попрощалися із Джорданами, а Ейнштейн — із Джеком. У трейлері Трейвіс погладив пса і промовив:

— Ти молодець.

Пес підвів голову і витріщився на Трейвіса, наче запитуючи, що, до дідька, це означає.

Трейвіс відповів:

— Ти знаєш, про що я, волохата мордо.

— Я теж знаю, — додала Нора й обійняла пса. — Коли ви гралися із Джеком, ти б міг завиграшки пошити його в дурні, якби тільки хотів. Але ти піддавався йому.

Ейнштейн лише хекав і радісно шкірився.

Випивши останню бляшанку пива на ніч, Нора пішла у спальню, а Трейвіс уклався на розкладачці у вітальні. Він подумав було про те, щоб лягти разом із нею, і вона, мабуть, не мала б нічого проти. Врешті-решт, до весілля залишалося чотири дні. Господи, як він її хотів! І хоча Нора, найімовірніше, трохи побоювалася втратити цноту, Трейвіс не сумнівався, що вона теж його хоче. З кожним днем вони цілувалися і торкалися одне одного все частіше й чуттєвіше, а повітря навколо них було сповнене еротичної енергії. Але краще все зробити правильно, тим паче, що до весілля залишалося зовсім мало часу, і лягти на шлюбне ложе незайманими: Нора — назаймана в усіх сенсах, а він — лише стосовно неї.