Весь пообідній час вони тримали впертих котів, собак, папуг та інших тварин, що виривалися з рук, поки Джим Кін лікував їх. Крім того, вони подавали бинти, діставали ліки із шаф, мили і стерилізували інструменти, брали платню і виписували чеки. За деякими тваринами, що блювали чи мали пронос, потрібно було прибирати нечистоти. Але Трейвіс із Норою, не вагаючись і не нарікаючи, виконували ці неприємні завдання, як і іншу роботу.

Ними керували два мотиви: по-перше, допомагаючи Кіну, вони весь час перебували в операційній поряд з Ейнштейном. У вільну хвилину вони викроювали час, щоби погладити ретривера, підбадьорити його і впевнитися, що йому не гіршає. Мінусом чергування поряд з Ейнштейном було те, що, на жаль, його стан і не покращувався. По-друге, вони хотіли сподобатися ветеринару, щоб той відчував у них потребу і не передумав залишати їх на ніч.

Кін зауважив, що сьогодні пацієнтів значно більше, ніж зазвичай, тому вони зачинилися аж після шостої. Втома та спільна праця породили тепле відчуття приязності. Поки вони разом готували вечерю, а тоді сиділи за столом, Джим Кін розважав їх цікавими історіями про тварин зі своєї практики, і їм було так комфортно разом, наче вони знали ветеринара вже багато місяців, а не всього один день.

Кін постелив їм у спальні для гостей і дав кілька ковдр, щоб вони могли спорудити якусь подобу ліжка в кабінеті. Трейвіс і Нора вирішили спати по черзі, щоб половину ночі провести на підлозі біля Ейнштейна.

Першим мав чергувати Трейвіс — з десятої до третьої ночі. Він залишив ввімкненим нічник лише у дальньому кутку кабінету й то сидів, то лежав на купі ковдр у напівмороці біля Ейнштейна.

Іноді Ейнштейн засинав, і тоді його дихання нормалізовувалося, вже не так лякаючи Трейвіса. Але коли він прокидався, то йому було ще дуже важко дихати, і тоді він починав скавчати від болю і — як відчував Трейвіс — від страху. Коли ретривер не спав, Трейвіс ділився з ним спогадами про всі хороші моменти за останні півроку. Здавалося, що Ейнштейна начебто заспокоював його голос.

Пес узагалі не міг рухатися, тому страждав від нетримання. Кілька разів він дзюрив на вкритий поліетиленом матрац, і Трейвіс прибирав, не відчуваючи жодної відрази, з такою ніжністю і турботою, яка притаманна батькові, котрий доглядає за дуже хворою дитиною. Дивно, але Трейвіса це навіть втішало, бо означало, що пес досі живий і певною мірою його організм функціонує, як і раніше.

Вночі декілька разів починався дощ зі шквальним вітром. Вистукування крапель по даху нагадувало печальний похоронний марш.