— І там, у Лурі, далеко звідси, — продовжувала Владарка, — з ним трапилося багато дивних речей.

— Можна спитати, що саме то було? — поцікавився Ренсом.

— Чимало всього, — відповів Владар Тор. — Довго-довго вивчав я властивості різних тіл та фігур, креслячи їх на березі того маленького острова, на якому плив. Дізнався багато нового про Малелділа, про Його Отця і про Третього — ми знали про них зовсім мало, доки були молоді. А після цього Він ніби занурив мене у морок та показав, що відбувається з Владаркою, і я зрозумів, що вона може впасти. Потім я побачив, що трапилося у вашому світі і як упала ваша Мати, і як ваш Отець пішов за нею, але нічим їй не допоміг і тільки завдав шкоди своїм дітям — їх поглинула темрява… Опісля ж я мав наче й собі прийняти рішення… вирішити, як би повівся я сам за схожих обставин. Власне там я й дізнався про добро і зло, про радість і печаль…

Ренсом сподівався почути, яке ж рішення прийняв Владар, та коли Торів голос завмер і запала тиша, він не наважився її порушити.

— Так… — задумливо протягнув Владар. — Навіть якщо людину розірвано навпіл… і одна її половина перетворилася на порох… то все одно та друга, жива половина має йти за Малелділом, бо якщо й вона загине, стане порохом, то на що ж надіятися тоді цілій людині? А так, доки хоч одна половина залишається жити, Він може через неї відродити до життя й другу половину… — Тут Тор знову надовго змовк і тільки за якийсь час заговорив знову, швидше, ніж доти: — Він не дав мені жодної запоруки… твердої землі немає. Кидайся у воду й зустрічай нову хвилю. Інакше не буває. — Тут обличчя у нього просвітліло, і він уже іншим тоном звернувся до Переландри:

— Звісно, годувальнице, ми дуже потребуватимемо твоїх порад, бо ж уже зараз відчуваємо, що тіло у нас сильне, розум же натомість іще зовсім юний. Адже не завжди ми будемо прикуті до нижніх світів. Слухайте ж другий завіт, що його я проголошую як Тор, Оярса Переландри: доки цей світ не обернеться навколо Арболу десять тисяч разів, ми будемо судити й підбадьорювати свій народ з цього престолу. Ім’я йому — Таї Гарендрімар, Гора життя.

— Ім’я йому — Таї Гарендрімар, — повторили елділи.

— На колись забороненій для нас Твердій Землі, — мовив далі Владар Тор, — ми спорудимо величний храм на славу Малелділа. Наші сини зігнуть скелясті стовпи в арки…

— Що таке арки? — спитала Владарка Тінідріл.

— Арки, — відповів Владар Тор, — це гілки скелястих стовпів, що сплітаються між собою, утворюючи велетенську крону… от тільки листя на тих гілках буде кам’яне, і на кожному листку наші сини створять образи…