— Айві, що ти…

— Тихо, — зашипіла вона. — Я слухаю духів. Вони знають, що ви зробили, і повідають нам, що це означає… Від землі її пращурів і від крові моєї крові, — Айві провела по пальцю гострим краєм дзеркала, й у просіяну нею землю впало кілька крапель крові. — Дайте чути мені те, що чуєте. І побачити те, що бачите, і дізнатися, що знаєте ви.

Підвівшись, Айві піднесла руки до небес. Її тіло омивала злива, сукнею текли патьоки бруду. Вона знову заговорила дивною мовою, раптом…

— Неправда! Вона не могла знати! — залементувала Айві до темного неба.

— Айві, ти про що?

Айві трусило, вона трималася за живіт і стогнала:

— Не може бути. Не може.

Женев'єва ухопила її за плечі:

— Що? Що сталося? Що зі мною не так?

— Я казала вам не зв'язуватися з тією книгою, казала, що ніч для чарів негодяща, але тепер запізно. Нічого не повернути назад.