– Значить так? Ну тоді видумайте щось краще, – вже не на жарт розгнівався король Іпполіп. – За цим я вас і викликав! Чому у вас істоти, якими ви заселяєте пробні всесвіти, такі самі, як і ми?

– Його Величність король зволить натякати, що ми займаємося плагіатом? – промовив у відповідь Кляпавцій, стримуючи зростаюче обурення. – Що ж, володар має рацію. Але слід було б Його Величності знати, що робимо ми це не від не нестачі, а від надлишку знання. Спокій, що нічим не обурюється, зберігається тільки в нерозумних спільнотах. Крутяться вони там, як у вулику, не скаржачись на екзистенційну нерівність. Ніяких чвар, жодних шкідливих нововведень, лише гармонія та порядок. Ми не заповнюємо наші світи такою гармонією, бо сам король заперечив би, що ця гармонія від відсутності мізків. Королю потрібні всесвіти, сповнені розуму. Того ж бажає бог знає чому кожен творець. Але розум – це ненаситність, тому що він створює безліч можливостей для діяльності, які часто один одного виключають. Орел у розуму – геніальність, а решка – жахливість, тому що він вільний у собі без кордонів в обидві сторони. Певна річ, високу гармонію розуму можна запрограмувати. Програма, що виявляється підсвідомо, просочує свідомість найвищими прагненнями. Проте всі чомусь відкидають гармонію, тому що вона, бачите, нав'язана, ненатуральна, підроблена, оскільки прийшла вона з перфокарти, а не спонтанно розвинулася. Дух просвітлюється тому, що просвітлюють його потай підсунуті ідеали. А це вже заводна іграшка, невільний розвиток буття! Що ж, можна запровадити дві протилежно діючі програми: одну – спокусливу, а іншу – навчальну, щоб розум міг самовизначатися в їх зіткненні та конфлікті, але тут нам заперечують, що і це не підходить, бо хоча роздоріжжя і існує, але кінці шляхів зумовлені заздалегідь. У такому виборі свободи та самовизначення не більше, ніж у штанів: гравітація тягне їх до низу, а підтяжки – до гори. У філософських творах можна зустріти твердження, що дух насамперед має бути вільним. Що таке свобода? Нескінченність шансів? А де її найбільше, як не в безмірності? Там, де можливе все, бо ніщо заздалегідь не заборонено? Зрозуміло, і таке можна сформулювати. Але тоді замість чудесних звершень ми загрузнемо в блуканнях. Тому що завдання обумовлено кричущими протиріччями. Ми повинні створити широку вузькість, ситий голод, святий гріх, вершину, з якої не можна впасти, а оскільки нас ніщо не стримує, ми повинні обдарувати створених океаном свободи, щоб вони добровільно черпали з нього по крапельці. Хоча ніхто не замовляв у нас досі всесвіту, але наважусь помітити, що в нас було досить вимогливих клієнтів, таких розбірливих, що вони виявлялися суворішими в оцінці наших творів, ніж творів природи. Тому в нашій майстерні висить плакат, звернений до замовників, який говорить: Шановний клієнте! Перш ніж почати звинувачувати нас у всіх гріхах, придивись до творів, сповнених природою, подивися на себе та подібних до тебе. Чому ти не гребуєш ними так само, як тим, що замовив у нас? У них ти називаєш кожен дефект результатом спокуси, випадковості; помилкам, допущеним у них, ти надаєш високого сенсу вироку небес, трагедії, таємниці, можливо, ганебної, але великої, а тому все–таки піднесеної. Те, що існує, ти завжди трошки поважаєш, навіть якщо воно ні до чорта не годиться, а те, що пропонуємо ми, не заслуговує на найменшу повагу, оскільки з'явилося не з невідомої прірви, а тільки від нашої рахункової лінійки та косинця».