А тут ще втрутився молокосос, раптом відпхнув вужа, а сам шуганув в пересущницю й – повний назад, щоб повернути щось попереднє, але або потрапив у поганий трюм, або хватка в нього зісковзнула з онтоятки. Охнули всі координати, континуум страшенно застогнав, ніби з ним викидень трапився, посипався град філософського каміння, і блиснув новий світ, але який!

З чоловіка–вужа вийшла розчепірка, явно жіночна, ніби цього жіночого початку ледь–ледь залишалося на самому дні, брамар, весь у батистових оболонках, як в'юнок обвився навколо пересущниці та розцвів над рукояткою райдужною квіткою – ні дати ні взяти папороть в ніч на Івана Купалу!

А де ж Цевінна? Якісь роздуті спученості, пузирчаті завитки, балонети–монгольф'єри в небесах – чи вона це? Розчепірка з вужа влізла в сусідник, де пелегриб з недодуттям щось мямлить, стоячи на одній нозі, а з ста сторін, тремтячи від зусиль, хибноніжки тягнуться до онтоятки ...

Король вже хвилину, як вимагав припинити проекцію, негайно закінчити. Кляпавцій нарешті неохоче погодився. Він вимкнув апаратуру, бурчачи, що можна було б почекати ще кілька переіснувань, що зрештою все це має якось віддистилюватися, роз'яснитись, це вони так, через недосвідченість, з незвички, через поспіх, але ніхто його не слухав. Король сунув скіпетр в кишеню й чистив державу рукавом, а Трурль, ставши на карачки, з трьох боків оглядав ящик з всесвітом, замруживши то одне, то інше око, заглядав в середину через щілини, постукував у дно, потім рішуче піднявся й сказав, струшуючи коліна: "Значить так. Вибравшись з класичної антиномії, шановний колега вліз у некласичну». П'ятигідні вибори онтології – чи не так? Смішно! Вони ж у цьому ящику нічого не вибирають, а лише скачуть, як риби на сковорідці, бідолахи. Відкриття, безсумнівно, є: падуча багатосущна, або ontolepsia ргоgressiva – новий вид екзистенційних страждань. Адже вони тільки й зайняті тим, що від холери біжать до чуми, від чуми до прокази, й як можна при цьому стверджувати, що, тікаючи від однієї зарази в іншу, створені таким чином наближаються до ідеалу?

Тут Кляпавцій почав кричати й навіть, забувши про королівську присутність, тупотіти на Трурля, який сів на його світ та зухвало бовтав ногами. Справа могла дійти до образ дією, якби не втрутився Іпполіп, нагадавши, що це як–не–як, а все ж таки створення світу.

Ледве охолонувши, Кляпавцій почав жваво та науково пояснювати, чому безліч альтернатив буття має виявитися для створених непередбачуваними: буття не черевики, щоб їх можна було приміряти! Ризик є за кожного переходу, це накладні витрати прогресу. Але в його, Кляпавція, варіанті ці витрати менші, ніж в класичному, й він готовий довести це розрахунками. Примірка буття неможлива ще й тому, що коли хтось переходить з однієї онтики в іншу, то він не тільки змінює все своє оточення на зовсім нове, але водночас й власна сутність зазнає непередбачуваної зміни. Ризик тут неминучий, а спроби вимагають часу, але що таке десять хвилин зайвих спостережень в порівнянні з цілими епохами класичного варіанту? Ідеальний стан може наступити через годину або через двісті років, це правда, але іншого шляху не існує... Так він продовжував, вживаючи все більш хитромудрі терміни, посилаючись на топологію духу та геометрію усвідомлень й осяянь, викладаючи елементи ендоскопічної онтографії, кліматизації емоційного життя, її рівнів, екстремумів, підйомів, спадів, а також занепадів духу, і говорив так довго, що охрип, а в короля розболілася голова. Тоді Трурль піднявся з світу, на якому сидів, та вийнявши з–за пазухи невеликий клаптик паперу, сказав: