— А ти знаєш, хто створив світ, звідки ти прийшла? — спитала Бентен, зазираючи Рендалл в обличчя.

Її руки малювали просту схему на кам’яній підлозі, але без розмов дівчині не малювалося. Спершу вона розпитувала про недавній «порятунок» Бальдра, та Рен відмахнулася, бо не вважала, що тут велика її заслуга: вона лише використала потужну мрію Фрігг, і це допомогло повернути студента з межового стану. Але вона не могла вилікувати його самотужки.

— Поняття не маю, — неуважно відказала Рендалл, зиркаючи на сторінку книги вже втретє, бо якась гризота не давала їй дочитати клятий абзац.

— А я зустрічала її, — заявила дівчина так, наче тільки й чекала, щоб поділитись цією історією. — Вона вельми сувора, але водночас і добра. І дбає про Академію.

— Чудово, — швидко відповіла Рен і пробурмотіла: — Краще запам’ятай, що наприкінці другого кроку Колеса Академію зруйнувала Сан… — вона затнулася на довгому імені. — Сансара Іґґдрасіль… О, це ж наче одна зі Стовпів! Нарешті хоч якась книга, де згадують їхні імена, а не пафосні титули. Цікаво, навіщо їй це здалося?

Таємничі «великі й милостиві» вищі, судячи з історичних записів, ніколи не палали особливою миролюбністю, що не заважало їм підтримувати так звану гармонію. Але вони були сильнішими ледь не за будь-кого з богів, тож їх шанували й побоювалися. Рен дратувало те, що в підручниках містилося надто мало інформації про Стовпів, та й наявна видавалася дуже суперечливою… Наче самі автори не були певні в тому, що писали, а може, лише переказували чужі історії.

Внутрішній голос запевняв, що хто-хто, а один із її одногрупників мав би точно знати, де шукати найкорисніші підручники на цю тему. Але гордість, образа і сум’яття всередині не давали змоги дівчині зробити крок назустріч. Навіть коли той крок стосувався навчання й жодним чином не натякав би на те, що вона іноді думає про Закса Нортона. Адже найбільша біда полягала в тому, що вона думала.

Зачитуючи параграф, Рен не відчувала емоцій щодо Академії, зруйнованої шість кроків тому. Навіть найстрашніші речі, які відбувалися давно чи далеко, мали властивість втрачати весь свій жах пропорційно до збільшення відстані в часі й просторі.

— Це надто страшна влада, — пробурмотіла Рен до себе, але Бентен вирішила послужливо відповісти:

— Вони — хранителі душ, які знають, кому і коли сотається нитка переродитися, тому ми наче в залежності від них.

— Нут казала, що вони не вирішують нічого щодо божественних перероджень — просто знають, коли чий час. І бережуть душі.

— Та це й найважливіша робота, хіба ні? Тим більше, їм до снаги вбити будь-якого бога. Ви проспали лекцію, на котрій це розповідала професорка Нут.