— Приємно бачити, що у вас іще живе повага до першооснов світів, — голос гості звучав загрозливо навіть попри невинну фразу.

Гостя з’явилася вранці. Без попередження. Посеред першої лекції у дворі Академії вдарив стовп світла, і воно, мов живе, просочилось у всі аудиторії, у всі шпарини, піддашшя й підвали, сліплячи кожного. А тоді — поки нашорошені студенти протирали очі і мружилися, думаючи, чи не посліпли вони, — директорка крижаним голосом наказала всім вийти на подвір’я й вишикуватися там. І не зронити ні слова. І не підводити погляду, хай там що. Бо Колесо Долі прийшла до Академії.

Рен не встигла навіть зайти по пальто, яке залишила в гардеробі. Проте від хвилювання зимовий холод не торкався розпашілого лиця, не проникав під плетіння светра, наче його щось притуплювало.

Усі знали про великих Стовпів. Ніхто не міг уявити, що одна з них тут. Але вона була тут, чекала на них у дворі, сама-самісінька. Спершу Рендалл помітила лише золоті вигадливі сандалі. Маленькі ніжки, взуті в них, дрібними кроками ступали по засніженій землі. Студенти, як і наказано, завмерли в глибокому поклоні і не підводили голів.

— Вітаю, душі Академії богів! — голос гості був теплим, приязним, і все ж здавалось, що він — круговерть, якій стане миті, аби затягнути їх усіх за край незворотності.

— Вітаємо вас в Академії, о величне Колесо Долі, опоро Всесвіту, Хранителько Третього Стовпа і Колиски, Сансаро Іґґдрасіль! — відповіла Аматерасу церемонною фразою.

— Підведіться, я хочу на вас поглянути, — милостиво наказала гостя.

Рен обережно підвела голову і, як інші студенти, насторожено позирнула на новоприбулу.

Сансара не скидалася на найбільшу загрозу всіх світів. Невисока й худорлява, вона мружила мигдалевидні очі, а на застиглому в безчассі лиці розквітала усмішка. Попри мороз, фігуру гості ховала лише тонка сукенка, а широкий пояс, вишитий золотом, здавалось, переламував її стан навпіл. Рівний проділ розтинав темно-золоте волосся, гладко зачесане довкола двох коліщат — над правим і лівим вухами. Вони надавали гості ще химернішого вигляду, та її аура, котра двигтіла в повітрі, вселяла дикий страх. Рен хотілося провалитися крізь землю чи розчинитися в повітрі. Вона засоромилася цього пориву, та, хоча довкола стояли в заціпенінні геть усі студенти, почувалася такою самотньою й відірваною від гурту, ніби хтось оточив її стіною і залишив наодинці супроти цієї гнітючої аури, супроти цих уважних очей і оманливої посмішки.

Сансара наблизилась до Аматерасу і тихо спитала:

— Чи ви очікували мого приходу?