— Тор і Арей порушили найпершу заборону. Вони підняли зброю на , — Сансара смакувала кожне слово, як вишуканий десерт. — Для них немає жодного виправдання, Афродіто. Жод-но-го.

— Ні, — вперто шепнула Діта. Голос її не тремтів, тремтіли руки, по яких раптово почала розтікатися кров від ран, котрих не бачило око. Грива золотого волосся впала на чоло викладачки, коли розкололася діадема, що його стримувала, проте Діта подивилась на гостю спідлоба і видушила знову: — Ні.

Більше — жодного слова.

— Афродіто, відійди, — наказала Сансара, наступаючи на уламки Дітиної діадеми, які хрускотіли, мов кістки. — Ти чудово знаєш, що мені нічого не вартує позбутися й тебе, але не хочу, аби студенти подумали, що Стовпи Всесвіту неґречно поводяться з їхніми викладачами. Ми несемо кару лише тим, хто завинив. Бо ми — великі та милостиві.

— Ні, — ніздрі Діти розширилися. — Ні.

Здавалось, що всі інші слова викладачка забула.

— Пані Іґґдрасіль, я смиренно прошу пробачення за моїх підопічних, — Аматерасу вийшла наперед, закриваючи собою Діту та застиглого Торарея. — Їхня неприпустима поведінка — це лише моя провина.

— Забудьте церемонії, пані директорко, — відповіла Сансара, погладжуючи шпильку Аматерасу в тонкій косі. — Про ваші провини ми поговоримо згодом. Я прийшла сюди виконати свою роботу. Тор та Арей стали в мене на шляху. Нечувано. Афродіта захищає їх. Ще гірше.

— Так, пані Іґґдрасіль. Торарей приносить нам усім багато незручностей, і я з вами повністю згодна, — Аматерасу схилила голову, але тільки на мить, а тоді її чорні очі впилися в обличчя Сансари. — Та я повинна просити вас про милість, як наймудрішу та найсильнішу зі Стовпів.

Обличчя Сансари залила химерна посмішка: чи то слова припали їй до смаку, чи вона насолоджувалася покарою, яку запланувала.

— Торарей учинив неприпустиме, і його буде покарано відповідно до тяжкості цього вчинку, — палко продовжила Аматерасу. — Це стосується й Афродіти. Проте нам , щоб вони залишились в Академії. Обоє, — директорка говорила швидко, мов боялась, що Сансара зараз переб’є її своїм непохитним вердиктом. — Вони — значна частина нашої сили. Їхня погибель похитне нашу рівновагу. У найгіршому випадку, Академію знищать аномалії за лічені дні. Тож я смію просити… благати вас про милість.

Після цих слів Аматерасу впала навколішки перед Сансарою. Її довгі чорні коси бухнулися в сніг. Діта, яка не зронила ні слова, зробила те саме. Торарей досі не міг поворухнутися. З його чола сочився піт.