— Усе добре. Ти бачив. Я мушу йти. Діта і Торарей. Ти бачив. Я мушу. Заку! — гарячково шепотіла Рен, боячись затримкою розгнівати Сансару. — Я повернуся, — мовила вона, майже силоміць вириваючи руку з пальців, які їй так хотілося тримати. Вона щойно подумала про це, мов просвітлення накотилося після дотику Сансари, відтинаючи всі колишні сварки й непорозуміння, маски й недомовки. Мовби дотик Колеса Долі дав їй оту єдино важливу істину, щоб забрати її негайно.

— Я повернуся. Ти ж знаєш. Я переможу, — видихнула Рен на прощання.

Хоч насправді вона не думала, що повернеться.

Розділ 15 Те, чого не робив ніхто

Розділ 15

Те, чого не робив ніхто

Коли Рен опритомніла, Енліль саме розповідав Сансарі про випадок зі сферою. Дівчина озирнулася: вони потрапили до незнайомого місця. Вікна круглої зали затуляли мереживні штори. Колони замикали залу в півколо і губились у хмарах, які пропливали просто над головою.

Сансара напівлежала на білосніжному дивані. Енліль стояв спиною до Рен, просто перед очима Колеса Долі. Його голос лунав тихо, спокійно і впевнено, але руки були міцно стиснуті за спиною. На лиці великої і милостивої застигла нудьга. Мигдалевидні очі невідривно стежили за кандидатом до Тріади.

Дівчина звелась на ліктях — вона лежала на підлозі — і відчула, як запаморочилося в голові.

Сансара помітила її рух і осміхнулася:

— Ну й ну, і це в нас богиня, яка освоює стихії повітря, але непритомніє від маленької подорожі в хмарах?

— Вибачте, пані Іґґдрасіль.

— Поки нема за що вибачатися, — Сансара махнула рукою. — Зі слів твого супутника, жоден із вас не Діоніс. І також не Амон. Це створює мені проблему. Бо я пройшла довгий шлях не на те, щоб зіткнутися з новою оманою.

— Але це дійсно так, — відповіла Рен, усе ще не розуміючи, чому для Сансари не очевидна її помилка. — Я Рендалл Савітрі, а він — Енліль.

— Імена, імена… — Жінка (чи то істота, яка ховалася в жіночому тілі) похитала пальцем. — Імена мають силу, юна богине. Але вони можуть змінюватися так легко, як і обличчя. Я мала впевнитись, — усмішка зійшла з вуст, тягнучи їхні кутики донизу. — Та все ж тут щось не сходиться, Рендалл Савітрі. Ми мусимо дізнатися, що саме. Бо я надсилала дарунок для Діоніса. Створила прокляття, щоб уразити саме його. Та сфера притягувала грішника, як найсильніший магніт.

— Я знайшла її першою — випадково. Оту вашу сферу, — зізналася Рен.

— Коли все й так, як ти кажеш, студентко, знай: випадковостей у Всесвіті не буває. Це для вас, нижчих, є такі речі, як фатум та доля, збіги, везіння та випадковості. А ми знаємо, що все — наслідок чиїхось продуманих ходів. Хтось, отже, напоумив, аби ти завадила мені знайти Діоніса, розділила з Енлілем прокляття, призначене для іншого, і зруйнувала задум, заради якого я здолала довгий, незмірно довгий шлях.