— Академія — безцінна, — видихнула Рен, пригадуючи все те, що вона читала — скільки разів Стовпи вже скошували її під корінь.

— Неправильна відповідь. Та направду одна тоненька ниточка стримує мене — без нових світів стане ще нудніше! А нидіти й чекати на відродження Академії, о ні-і… До слова, студентко, ти вже мала б корчитись від болю, — на обличчі Сансари майнув інтерес. — Я щойно наслала на тебе дрібненький приступ і не бачу жодної реакції. Що це? Нова методика навчання? Унікальна навичка? Неймовірна стійкість? Чому ти не лежиш у мене в ногах і не прохаєш помилування?

Рен сторопіла. Вона відчувала слабке поколювання і тремтіння в колінах, але списувала це на страх. Утім, відповідь дзеленькнула у волоссі: шпилька, два розкішні срібні крила, подаровані Енлілем.

— Мене захищає прикраса, — зізналась дівчина, згадуючи, що Сансара дуже погано реагує на брехню.

— Непроста студентка Савітрі, — Колесо Долі облизала тонкі губи, підійшла до неї впритул і потяглась по шпильку, проте на півдорозі опустила руку. — То й нехай. Так навіть цікавіше. Отже, у мене є пропозиція, студентко. Розваж мене. Зроби щось, якщо ти вже така непроста… Зроби те, чого не робив ніхто! Якщо зможеш здивувати — можливо, я відпущу вас із кандидатом у Тріаду та вирушу далі на пошуки Діоніса. Якщо не зможеш — я вб’ю вас, аби в Академії пам’ятали про мій візит і поважали ім’я великої і милостивої, як і в давні часи. Згода?

Рен глибоко вдихнула і заплющила очі. Особа, котра стояла навпроти, з вигляду була всього лише зграбною жінкою в дорогому одязі. Проте від неї струменіла енергія, якій під силу змести все. Рен бачила ауру Сансари навіть із заплющеними очима: та підсвічувалася мідно-золотими променями, і дотик до неї викликав фізичний біль. Не було нічого, щоб протиставити їй. Не було відповідей, підказок і правильних рішень. Та вмирати не хотілося.

— Я згодна, — видихнула дівчина, нагадуючи собі, що мусить перемогти. Мусить — задля себе й Енліля. Задля рідних уже стін Академії. Задля маленької сфери з нездійсненною мрією.

— То як ти розвієш мою нудьгу? — неуважно спитала Сансара, масажуючи мочку вуха, де подзвонювали тонкі дужки сережок.

— Якщо я розповім, не спрацює, — відповіла Рен. — Скажіть, шановне Колесо Долі, чи правда те, що вас шанують усі і всюди?

— Так. Звичайно. Краще вчити історію треба, неуважна студентко Савітрі.

— Чи так було в усі часи?

— Так, в усі. Недалекі боги якось посміли кинути мені виклик, та жодна божественна сила не зможе пробити мого захисту, — в голосі Сансари не було радості чи гордості, тільки нудьга.