— Що ж, коли ти цього воістину бажаєш, то знай — прокляття знято, — відповіла Сансара якнайбуденнішим тоном.

Вона й пальцем не поворухнула, зате Енліль здивовано закліпав і відгорнув волосся з-перед очей.

— Пані Сансаро, ви….

Проте Колесо Долі перебила його:

— А тепер ідемо далі. Я виконала твоє бажання за те, що ти розважила і здивувала мене, Рендалл Савітрі. Попри те, що ви вдвох зруйнували мій задум і мали б нести найстрашнішу з покар. Я милостива, тому дозволю вам піти. Даю на це , юні боги Академії. Якщо зможете знайти вихід звідси, Всесвіт на вашому боці. Якщо ж ні, то я відділю ваші душі од цих тлінних тіл і заберу їх до Колиски, і ніщо вже не потривожить вас до моменту, коли надійде час наступного втілення. Зважте, що й цей вирок сповнений моєї доброти, бо спочатку я воліла принести вам смерть у муках, довгу, як півжиття людського, і важку, як Гора Вічності… Три хвилини!

Сансарині руки майнули в повітрі, і годинники зацокотіли повсюди, незримі, та гучні, тож із кожним зрухом секундної стрілки Рен здавалося, що це молот судді падає на її голову.

Енліль вийшов уперед.

— Пані Сансаро, відповідно до Конвенції про права студентів Академії…

— Конвенції — це безмірно нудно, кандидате в Тріаду, — відповіла Колесо Долі. — А я люблю розваги. Конвенції діють у стінах Академії, у всіх світах, по обидва боки світла і тіні. Але не тут. Тут — моя влада, і ніхто не вказуватиме мені, послуговуючись старовинними документами.

Енліль замовк.

Рен уперше замислилась, а де ж це вони опинилися, і намацала кулон із пір’їнами в себе під блузкою.

— Чи далеко ми від Академії? — обережно поцікавилася вона, остерігаючись, аби голос не видав іскор надії.

— Так. Дуже, — ствердно кивнула Колесо Долі.

— Тож захист Аматерасу не торкається нас?

— Студентко, навіть якби він і сягав сюди, то моя сила розвіяла б його вмить.

Рен подумки усміхнулась і стиснула кулон.

— Хамсіне, — прошепотіла вона. — Виконай свою обіцянку. Ти потрібен мені зараз!

Якусь мить — найдовшу за сьогодні — дівчина думала, що нічого не станеться. «Якщо він не прийде, нам кінець. Якщо він прийде і не зможе допомогти, нам теж кінець. Гірше не стане», — гарячково подумала Рен, коли раптом її в обличчя вдарив струмінь тепла, здійнявся вітер, а тоді — він прийшов.

Усміхнені очі, пісочні кучері, аромат солодощів та меду.