Та коли вона придивилась, очі Енліля набули знову чистого небесного кольору. Дихав він важко, праву руку над ліктем розтинала глибока рана. Кров капотіла з кінчиків пальців.
Туман розвіявся, оголюючи порожній коридор. Рен пробувала знову заплющувати і розплющувати очі, та дарма. Не було більше ні викривлених барв, ні дивних незнайомців із шелесткими голосами.
— Утекли… — видихнула вона. — Хто це такі, Мойри б їх забрали?
Енліль слабко всміхнувся:
— Якби я знав усі відповіді, життя стало б куди простішим, та не таким цікавим.
— Гаразд. Я до директорки, — кивнула дівчина, змахуючи з плечей обітнуте лезом Єріш волосся. — Вони забрали Сета!
— Зажди, — хлопець потер перенісся здоровою рукою. — Поки є така нагода, розповім тобі першій: я замирився з другим.
— Із маніяком? — уточнила Рен недовірливо.
Енліль кивнув.
— Я давно собі думав: коли він — прояв моєї душі, то ми порозуміємося. Намагався достукатися, коли той, другий, брав гору. Він був не в захваті спершу, — зізнався хлопець. — Але я пообіцяв, що не дам йому нудьгувати і постачатиму цікаві події. Тож тепер усе владналось. А зараз, з твого дозволу, Рендалл, навідаюся до Керна, — він поворушив пораненою рукою і скривився.
* * *
— Це аномалія, — буденно відказала Аматерасу. — Аномалій зараз багато, а буде ще більше, бо ваші сили після зняття лімітів приваблюють їх. Непояснимі видива, химерні створіння та агресивно налаштовані фантоми — їх буде безліч. Для цього й запровадили чергових, Савітрі. Боротися з цими проявами завихрень сили. Крапка.
— Але вони забрали Сета, — повторила Рен, спідлоба дивлячись на директорку, котра мовби не чула жодного її слова.
— Він досі в ізоляторі. Як хочете — можете пересвідчитися в цьому, — Аматерасу постукала нігтями по столу. — Тільки позбавте мене своєї присутності та надміру фантазії.
Рен хотіла розповісти про викрадачів ще, проте директорка, незвично роздратована сьогодні, змахнула рукою, і незрима сила відтіснила студентку просто до дверей, наочно демонструючи, що хай там знадвору хоч кінець світу розгоряється, та Аматерасу нині не має настрою на все це.
…Сет Морт справді лежав в ізоляторі — на білому ліжку, оточеному прозорими стінами з усіх боків. Блідий і стомлений, як і того дня, коли Рен бачила його востаннє. Після дуелі з Зіґфрідом.
— Та , яку я перестріла, — сказала Рен, намагаючись визнати, що директорка таки права, — Морт у ній видавався геть сивим. Із сірою шкірою.
аномалія— Таке можливо. Адже аномалії — те, чого не може й не повинно бути, химерні творіння, сповнені агресії, — сухо відповіла професорка Нут, котра супроводила дівчину до ізолятора.