Вона дивилася на студента за скляною стіною з відстороненим виразом на лиці, лише пальці викладачки неспокійно гладили пектораль, яка завжди лежала на її грудях і видавалася страх важкою, як і масивні сережки, що визирали з-під короткого каре.

— Пані професорко, а давно він тут?

— Від дня дуелі.

— І не приходить до тями?

— Приходив. Але ненадовго.

— А коли востаннє…

— Не знаю, Савітрі. Лікуванням займається професор Керн, не я.

Рен прихилилась чолом до скла і задивилася в обличчя Сета, а тоді раптова думка прорізала її свідомість.

— Зніміть захист, — попрохала вона.

— Це не в моїй компетенції, — Нут явно не бажала залишатися тут довше.

— Зніміть, будь ласка. Лише на хвилину.

— Якщо пані директорка…

— Я їй не скажу, — наполягала Рен. — Прошу вас як богиня Академії. Бо мушу пересвідчитися.

Нут клацнула язиком, проте прозора стіна розсипалася іскрами за наказом професорки, і Рен швидко наблизилась до ліжка хворого. Синці під очима Сета в’їлися так глибоко в запалу шкіру, наче він тижнями не спав. Дівчина приклала руку до Сетових грудей. Спробувала намацати пульс на зап’ясті. Але шкіра студента обпікала холодом незгірше від статуї.

— Та він мертвий, — прошепотіла Рен, обмацуючи хлопцеве тіло в нестямі. Вона не знала, що шукає, аж доки не наткнулася на згаслу намистину СВІТу, котра підтверджувала її здогад краще за згасле серцебиття. — Він мертвий, пані Нут. Сет помер тут. Сам-один. А ви — ви всі — навіть не помітили цього.

Вона вчепилася обома руками в край ліжка, щоби встояти на ногах.

Професорка опустила окуляри, і в її очах — чи не вперше на пам’яті Рен — сколихнулися здивування та тривога.

— Ідіть звідти, Савітрі, — наказала Нут, повернула товсту оправу на перенісся, і, щойно дівчина ступила крок назад, скляна стіна повернулася на місце. — Я повідомлю про все директорці. Ми з’ясуємо, що тут сталося. Наразі не поширюйте жодної непідтвердженої інформації, будьте розважливою.

— Я знала, що ви це скажете. Мовчанка і брехня. Як завжди. Усе задля безпеки студентів, так? Щоб відновити якомога швидше це Намисто, яке возз’єднає вас із вашими друзями? — не втрималася дівчина. — Щоб Аматерасу знайшла свого палкого коханця? Щоб ви могли радо бігати одне до одного на гостину?

Нут звела брови так високо, що Рен стало совісно від власного нахабства, але, заради богів, що важать ці слова, коли ось, поруч, лежить студент — і він мертвий, і ніхто, трясця, ніхто про це ні сном ні духом!