* * *

Атмосфера в тренувальному корпусі наелектризувалася до краю. Ще б пак! Про погану вдачу Закса Нортона Академією ходили легенди, як і про його неприязнь до Енліля через зв’язок того з Рендалл Савітрі. Хоча ніхто достеменно не знав, що їх пов’язує, окрім двомісячного зникнення волею однієї зі Стовпів, але що менше відомо, то більше чуток.

Золочене коло, яке відмежовувало зону для дуелянтів, поблискувало в променях полудневого сонця. З одного боку Енліль перемовлявся з Адіті. Зірка заклопотано поправляла шпильки, якими хлопець прибирав волосся з-перед очей, щоб не заважало під час сутички. Сам же кандидат у Тріаду нанизував на пальці персні — артефакти підсилення, так необхідні в битві. Кількість прикрас демонструвала, що Енліль сприймає суперника всерйоз.

Закс Нортон уособлював повну противагу спокою: він зловісно посміхався, похрускуючи пальцями, ніби уявляв, як переламує ребра суперника.

— Кажу вам, цей Нортон геть ненормальний… — шепнула Нанна, схиляючись до одногрупників.

Нікта пирхнула й перезирнулася з Рен, мовляв: «Та що вони про його ненормальність знають!»

— Думаю, Енліль подолає його, — Веретрагна потер підборіддя. — Сили землі ховають багато підступів.

— Енлілеві не потрібні підступи для перемоги, — втрутилась Баст. — Згадайте: його першим обрали до Тріади.

— Першим, другим — яка, на богів, різниця? — Нефтіда підійшла до гурту і подивилася на Зака без тіні колишньої захопленості. — Нортон переможе. Ви й поняття не маєте, що йому до снаги.

— Савітрі! — кинув Зак не озираючись.

Дівчина наблизилася до золотого кола і завмерла за крок від межі.

— Руку, — хлопець мигцем зміряв її поглядом і опустив у долоню кулон зі СВІТом. — Подивися за ним поки.

Тоді він натягнув чорні рукавиці, пошиті з тонкої шкіри, і кілька разів стиснув та розтиснув кулаки, наче перевіряв, чи зручно ворушити пальцями.

— Навіщо вони? — спитала Рен, розглядаючи Закову обновку.

— Суто практична деталь. Захист. — Хлопець криво всміхнувся і перещіпнув ремінці на правому зап’ясті тугіше. — Не хочу обсмалитися.

— Ясно, — кивнула дівчина, проте замислилася. Амон, який керував вогнем та пекельним світлом сонця, робив це завиграшки, мовби розважався. Ньєрд жодного разу не відморожував собі пальців. Тому дивно, що в Зака викликали пересторогу власні сили. Хоча, можливо, йому просто подобались ті рукавички.

…Коли доцент-стихійник дозволив розпочати дуель, Рен очікувала побачити стіну вогню: Нортон завжди кидався в атаку з головою, іскри аж сипались — і в прямому, і в переносному значеннях. Проте зараз хлопець стояв нерухомо, і тільки розчепірені пальці, між якими пробігали іскри, видавали його напругу.