— Діке, що робити?

— Нічого, — координаторка присіла навпочіпки, опустивши поділ спідниці в калюжу крові, проте не звернула на це уваги. Її довгі пальці уважно пробіглись по руці студентки вгору, тоді торкнулись грудей. — Нічого не зробити. Вона вся витекла, її сила. У цю твою схему. А те, що не витекло, вже висотують знаки, і процес не спинити.

Бентен повела очима вбік.

— Тут ще хтось?

— Діке.

— А… — дівчина зітхнула й замовкла.

Рен зціпила зуби. Чого були варті всі ті місяці навчання, коли вона не могла, просто не могла повернути життєву силу Бентен, яка лежала перед нею. Не могла повернути втраченого в тіло, котре ще конвульсивно трималося, але за хвилину чи дві мало втратити божественну душу, яка чіплялася за нього, і обернутися спорожнілою оболонкою.

— Спершу Гермес, тепер ти… — прошепотіла Рен здушено. — Чому це переслідує мене? Я ж не богиня смерті.

— Гермес? — перепитала Бентен. Її голос наче поглинало щось ізсередини — щось, що обтинало ниточку за ниточкою. — Отож ви вже були в минулому? Хоч я й казала вам…

— Так, була, а звідки ти… о боги, не час для цього.

— То я спізнилася…

— Зажди. Я зв’яжуся з кимось із Академії… Аматерасу, Керн, хтось… Хамсіне! Допомогу. Поклич допомогу! — вигукнула Рен, розуміючи, як далеко Академія. І які холодні пальці Бентен.

Діке натомість торкнулася її чола:

— Що ти сказала щойно, Акай? Чому «спізнилася»? Кажи правду.

Відповіді не було.

— Котра година? — перепитала Діке, повертаючись до Рен.

Та кинула погляд на великий годинник на стіні — стрілка завмерла на позначці близько десятої.

— Богине Савітрі, вибачте. Так наказала велика Герес… Вона знає: всі помруть. Вона не хотіла цього… — Бентен лепетала все тихше, все нерозбірливіше. — Заберіть рештки моєї енергії. Використайте їх на добру мрію. Перш ніж усе… розтане…

Вона потяглась угору руками, ніби хотіла обійняти когось невидимого чи вітала його, радо й усміхнено, а тоді її тіло обм’якло і руки безвольно впали. Хоч якою була мрія, здійснена тут, вона взяла собі не лише кров мрієрости, а й її життя. Рен була певна, що це надто висока ціна за будь-чиє бажання.

— Твій вітер скоро передасть повідомлення? — тихо мовила Діке, підводячись.