Усе було надто просто і ясно.
— Звичайно, ти не помреш, Заку, — вона відгорнула волосся з його чола і торкнулась губами зблідлої, спітнілої шкіри.
Тоді зняла з правого вуха сережку, де ховалася крейда з коледжу, і роздивилась уважніше. Дістала з кишені колбу, наповнену золотистим сяйвом, — останній подарунок Бентен Акай. Енергії мало вистачити. Звичайно, тепер ні краплі про запас. Але вона і так знала, що до цього дійде.
«Знала…» — глибоко вдихнула Рен. Просто не хотілося говорити. Собі. Закові. Іншим. І вголос. Але тепер сумніви і страхи зникли.
— Адіті, Ніку, Нікто, ідіть. Я маю зробити хоч щось.
— , наприклад? — обурилася Зірка. — Ти забула про своє завдання для Академії?
ЩоАле Нікта смикнула її за руку і наступила водночас на ногу Ньєрда, який збирався щось сказати.
— Тобі… тобі ж забракне сили! — очі Адіті розширились від розуміння. — Ти порушиш закони! Якщо спробуєш зцілити його, а потім узятися за головну справу…
Рен похитала головою:
— Ні. Все бездоганно. Все — до краплі. Вір мені.
— Але тоді ти…
— Іди звідси! — Нікта щосили потягнула Адіті геть, відчайдушно сапаючи носом. — Ти не розумієш, Агні? Чого ти ніколи нічого не розумієш? Вона його… кохає!
кохає— Саме так, — Рен спокійно усміхнулася. — Тому йдіть. Усе буде добре.
Розділ 14 Куди приводять мрії
— Рендалл, подруго Діоніса, важка ніч видалася, чи не так? — Очі Хамсіна зігрівали, але усмішка була сумною і трохи розгубленою.
— Ти знаєш, навіщо я тебе викликала, — прошепотіла Рен, стискаючи в одній руці сережку і обидві колби з енергією, а в другій — кулон із пір’їнами.