«Щось не те з твоєю аурою. Наче сама ти », — казав колись Енліль.

Ніка, богиня перемоги.

Ніка — так помилково назвав її Історик під час нещодавньої зустрічі.

«Ти впевнена, що ти Савітрі?» — спитала Афіна, коли прийшла в Академію.

«Тебе немає!» — переконували голоси божевілля. І виявилися праві.

Ніка.

Усе проясніло, і Рен діткнувся спокій.

— Хтось із вас двох усе мені пояснить?

Савітрі похитала головою, а тоді поправила довгу шаль:

— На жаль, я вже мушу піти. Хтось мусить піти, аби ти повернулася.

— Савітрі… — тільки й устигла сказати Рен, простягаючи до неї руку, проте принцеса з давньої легенди загадково всміхнулась, заперечно похитала головою і сміливо повернулася до світла попереду.

Вона пішла вперед, похитуючись у такт лише їй чутній музиці. Вона щасливо сміялася, коли кликала Сатьявана, і квіти розпускались у її волоссі, і дзенькіт браслетів завмер у повітрі навіть тоді, коли найбільша мрійниця розчинилась у білому-білому, як початок усього сущого, світлі…

— Вітаю, юна богине! — цей голос прозвучав раптово, щойно Савітрі зникла, але Рен не здивувалась ні краплі.

Ніка легко кивнула і звіялася, мов вітер…

* * *

— Я майже очікувала нашої зустрічі, — Рен подивилась у темні очі, котрі завжди горіли незбагненним інтересом, і зітхнула. — То що — може, сьогоднівирозкажете мені захопливу історію?

Історик усміхався. На його плечах була та сама шкірянка з шипами, що й минулого разу.

— Рендалл Савітрі, радий бачити тебе цілою і неушкодженою, — заявив він, широко розкриваючи руки для обіймів, проте дівчина не зрушила з місця.

— Я померла, — повідомила вона. — Це не найприємніше, що зі мною ставалося, тож залиште ці жарти при собі.