— Вибач. І давай знову на «ти», — Історик наблизився й уважно подивився на Рен, наче намагався роздивитись щось .

— Савітрі, Ніка, Рендалл, — мовила дівчина тихо. — Давай. Розповідай. Для чого ж ти тут?

— Я записую історію…

— Чи твориш її?

— Юна богине, ти…

— Я — хто? Чи що? взагалі коли-небудь існувала?

— Це дивна і заплутана історія, — чоловік зітхнув. — Принцеса Савітрі жила дуже давно. Її душа чекала свого часу в Колисці. А от Ніка, богиня перемоги, мала переродитися найближчим часом, але… не можна було дозволити їй цього.

— Чому? Це порушення правил.

— Я тих правил не встановлював. Просто богиня перемоги, вона мовби… Вона притягує успіх до себе та до всіх, хто її оточує. Викривляє реальність так відчутно, що…

— Я не притягувала жодного успіху, — заперечила Рен. — Та я була однією з найслабших.

— Саме так. Та якби Ніка переродилась і прийшла в Академію відкрито, то цей випуск був би .

— А що в цьому поганого?

— Те, що таке везіння в усьому — , — голос Історика звучав так, наче він вибачався. — Це унікальна навичка богині перемоги. Пригадай-пригадай, ти відчувала це — і не кажи, що не так! Ви могли б… наприклад, убити Стовпів Всесвіту чи Мойр і принести страшну руйнацію та порушення гармонії. Ви ж вивчали це: колись в Академії дали відпір Стовпам, бо з богами тоді була Ніка. Чи Вікторія. Я вже не пригадую деталей.

Рен зіщулилась. Вона згадала, як колись Зак сказав, що бере її в інші світи, бо відчуває, наче вона принесе йому перемогу.

— Але вони теж могли б убити нас. Знищити безліч душ. Зруйнувати Академію. І задля чого? Задля дрібної образи?

— Бачиш, вони остерігаються того ж, чого й Мойри. Що ви, темні і світлі, переступите через свою споконвічну ненависть, зіткнення енергій приведе світи в шаленство і втопить їх у Хаосі.