— Мене повернули, — пробурмотіла вона, згадуючи, як треба говорити вголос.

Перед очима переливались у світлі сонця руді пасма, помережані золотими відблисками. Найчарівніша картина.

«Ворушись! — наказала Рен тремтячій руці. — Ворушись!» Заціпенілі пальці не хотіли ворушитись, але дівчина знала, що зможе.

— Повернули? Але ж ти не підеш назад? — налякано спитав Зак.

— Не піду.

— О боги. Бо коли я прокинувся… Рен, вони сказали… Знаєш, я…

— Знаю. — Квола усмішка прорвалась назовні. Слова полилися легше. — Я все знаю. Я згадала, як хотіла бути з тобою. Завжди-завжди. Від самого початку. З того першого дня, коли Ама не пустила тебе на заняття, а в мене не було форми. Якось не випадало це казати тоді. Точніше, я тоді й не знала ще, але…

Раптово вогняні пасма в неї перед очима перетворились на розпливчасті плями. Сльози побігли по щоках, непрошені і такі легкі. Рука невагомо лягла на його плече, наче була створена тільки для того, щоб лежати на його плечі. І в цей момент з-під лавини рудого волосся вирвалося нестримне ридання.

Розділ 16 Р. Н. С

Розділ 16

Р. Н. С

Зіґфрід Драконоборець. Фрігг Дін. Баст. Дітріх… Список імен був недовгим, проте кожне з них Рен знала. Список загиблих у ніч протистояння з великими й милостивими Стовпами Всесвіту. Її ім’я, ім’я Закса Нортона та ще Амона Діоніса повинні були опинитися там.

Після того як Рен опритомніла, виявилося, що вона лежала мертвою менш ніж дві доби. Похорон запланували на ранок її пробудження. Як з’ясувалося згодом, вона здійснила неможливу річ — дякую, Ніко! — і з її подачі Нитки стали зростатися так стрімко, що в Академію вже навіть навідались перші гості.

Першими гостями були Зевс Громовержець та його партнерка з дуального світу Герес Деа Юн. Рен радісно побачила, що браслет із чорних намистин обвиває зап’ястя Закса, зберігаючи цим і його життя. А значить, Зевс дотримав обіцянки.

Після пробудження в залі з надгробками й зустрічі з Заком, який виклав їй події останніх двох днів у скороченій версії, Рен раптом розгубилася. За словами хлопця, Нікта й інші одногрупники ще лежали в лікарні. Власне кажучи, там були майже всі.

— І тобі варто зазирнути до Керна, — сказав Закс тихо, все ще розглядаючи її як неймовірне диво, котре можна випадково зламати.

— Спершу я навідаю Аматерасу: повідомлю, що не потребую могильної плити.

— Як хочеш. Тепер усе, як ти захочеш.

І вони пішли до Аматерасу, залишаючи позаду тиху, холодну залу, наповнену скорботою і — надією на майбутнє.

* * *