— А те, що я вчилась у коледжі мрієростів, — це вигадка?

— Так. Твої спогади трохи підретушували.

— А ця сережка, моя відзнака?

— О, то моя робота. Красива, правда?

Рен промовчала.

— А тепер Савітрі виростила ту шалену мрію і віддала за неї своє життя — як вона й хотіла, — Історик усміхнувся.

Рен розгнівала його усмішка.

— І що тепер? Хто тепер?

— Рен… Рен, спокійно.

— Як я можу «спокійно», якщо виявляється, що не існує?!

Дівчина крутила в руках сережку, і гіркота розливалася всередині. Адже вона так пишалася, що отримала відзнаку як найкраща студентка коледжу… де ніколи не була.

— Існуєш, — запевнив Історик. — Ти існуєш. Тут і зараз. Ми самі вирішуємо, хто ми. Самі обираємо, ким нам бути. Згадай зникальників — кожен, хто пішов, і кожен, хто залишився, зробив складний вибір.

— А в мене що, є вибір?

— Так. Можеш обрати смерть і повернутися в Колиску. Точніше, душа Ніки може.

— Але тоді Рендалл зникне, так? Тоді у наступному переродженні це знову буде богиня перемоги?

— На жаль, богині Рендалл у нашій історії ще не було, — Історик опустив погляд, наче почувався винним за це. — Або ж ти обереш життя і йтимеш уперед так, як вважаєш за потрібне.

— Я обираю другий варіант, безумовно. Але — хочу відправити Ніку в Колиску, — твердо відказала Рен.