— Сефірот сказав, що в нас є шанс. Та, власне, нас не вбили тільки через заступництво тіньових.

— Бо світлі і тіньові споконвіку протистояли одні одним. Бо надто схожі і водночас надто різні. Знаєш, як це дратує: бачити своє віддзеркалення й усвідомлювати, що воно від тебе ліпше?

— Поняття не маю.

— Просто уяви. Та це протистояння — воно необхідне, Рендалл. Бо в ньому зароджуються живлющі іскри, які спонукають і тих, і інших до дії. І все рухається, і колесо обертається… Якби ж усі знали, що в тобі спить Ніка, тоді вони б розуміли, що їхні задуми здійсняться. Аматерасу знала б, що зможе зростити Нитки й зустріти Зевса. Амон знав би, що знайде дочку Хаосу і зможе розпочати місію, котру він доручив Діонісові… А так не має бути. Бо горіння ваших душ сповнює вогнем усі світи. І щоб ці душі палали, потрібні…

— Давай угадаю. Страждання. Поразки. Смерті?

— І щастя теж. І щастя, неодмінно. Але що більше різних емоцій, то краще…

— Навіщо? Навіщо це знущання? Навіщо їм, богам, ці людські життя, сповнені болю?

— Бо так було в усі часи. Вони, найперші, прагнули діткнутися людського життя і відчути його смак. Вони повинні приходити, Рендалл, повинні страждати, повинні всотувати біль і проживати його. Інакше їм не вдасться вижити — інакше жоден зі світів не виживе. Інакше вони будуть надто далекі від того, щоб відчувати неймовірне і минуче, збайдужіють і не забажають творити й виходити за рамки.

— І тому ти жорстоко і знущально кидаєш їх у рамки людського життя, а потім видираєш із них?

— Не варто переоцінювати мою роль. Так, я втручаюся. Так, я знаю більше, ніж хотів би. Та уяви, яка це шалена спокуса: втрутитись і… і зробити вас ляльками. Зробити все добре. Позбавити вас кроків за межами визначеності.

— Сансара якось сказала мені: для Стовпів усе визначено. Для них не існує збігів чи несподіванок. Тому їм так нудно.

— Що ж, одну несподіванку я зараз бачу перед собою. І скажу тобі так, Рендалл: дослухатися до слів Сансари — це не найрозумніше. Та повернімося до Ніки — нам допомогла Савітрі. Вона об’єдналася з душею перемоги. І ось…

— Коли? Коли вона об’єдналася?

— Перед твоїм вступом. Аварія сталася, щоб списати на неї твою амнезію і дати двом душам час зростися. Ніхто про це не знав — навіть найвищі, великі й милостиві.

— Тобто до вступу в Академію, до аварії я була геть іншою людиною?

— Якоюсь мірою це була .

— Чудово. Чудово. Далі? — Рен укотре відчула, що втрачає землю під ногами. Але, врешті, землі там не було, а вона і так померла, то що вже.

— Савітрі дала тобі силу вирощувати мрії. А Ніку доволі вдало приховали, щоб її сила не дала про себе знати зарано.