Вона потягнулася, щоб торкнутися його шкіри, і зітхнула. Швидко відсмикнула пальці й побачила, як на їхніх кінчиках утворюються пухирі. 

Еррол був настільки холодним, що аж палав. 

Вона дивилася на нього, а маленькі круглі цятки, спричинені теплом її рук, зникли від крижаного повітря. 

Леді Ремкін присіла навпочіпки. 

— Що ж ти за дракон… — почала вона. 

Почувся віддалений стук у вхідні двері її будинку. Якусь мить вона вагалася, тоді задмухнула лампу, важко ступаючи, пробралася вздовж розплідника й відсунула вбік шмат мішковини, що прикривав вікно. 

У перших світанкових променях вона побачила на порозі силует вартового, пір’я на його шоломі колихалося на вітрі. 

У паніці вона прикусила губу, кинулася до дверей, побігла по газону й пірнула в будинок, перестрибуючи по три сходинки за раз. 

— Дурепа, от дурепа, — пробурмотіла вона, усвідомивши, що забула лампу внизу. Але в неї немає часу. Поки вона вертатиметься за нею, Ваймз міг піти. 

Покладаючись на дотик і пам’ять, у цілковитій темряві вона знайшла найкращу перуку й нап’яла її собі на голову. Десь на її туалетному столику серед мазей і ліків для драконів лежав давній подарунок дурнуватого племінника із назвою, якщо вона не помилялася, «Нічна роса» — чи якоюсь такою ж безглуздою у тому ж дусі. Вона перемацала кілька пляшок, перш ніж відшукала те, що, судячи із запаху, було їй потрібно. Навіть для її носа, що вже давно вимкнув більшу частину сенсорного апарату через всепроникний драконячий сморід, цей запах здавався дуже сильним. Але, очевидно, чоловікам це подобається. Принаймні вона щось таке читала. Якась нісенітниця. Леді Ремкін посмикала верхню частину своєї нічної сорочки, що раптово стала занадто пристойною, надаючи їй положення, при якому, як вона сподівалася, показувала достатньо, особливо не оголюючись, і поспішила сходами донизу. 

Зупинилася перед дверима, глибоко вдихнула, повернула ручку й усвідомила — щойно відкриваючи їх — що повинна була зняти гумові чоботи… 

— Що таке, капітане, — сказала вона, намагаючись прозвучати привабливо, — а це хто, чорт забирай? 

Голова придворної гвардії відступив на декілька кроків і, оскільки він був із селян, зробив кілька забобонних жестів, щоб відігнати злих духів. Вони, очевидно, не спрацювали. Коли він знову розплющив очі, вона все ще стояла там, палаючи від люті, увінчана перекошеною масою кучерів, тремтячи величезними грудьми, від неї нудко пахло бродінням… У нього пересохло в роті. 

Він чув про якісь такі речі. Таких жінок називали гарпіями. Що вона зробила з леді Ремкін? Вигляд гумових чобіт його збентежив. У легендах про гарпій вони не згадувалися.