— Якщо ти вже почав думати, — саркастично додав капітан, — то подумай, що королю навряд чи сподобається смерть решти драконів! Вони, ймовірно, далекі родичі. Розумієш, йому явно не хочеться, щоб ми розгулювали, вбиваючи йому подібних! 

— Ну, сер, але ж люди так і роблять, — похмуро відповів гвардієць. 

— А, ну, — сказав капітан. — Це зовсім інше, — він багатозначно постукав по шолому. — Це тому, що ми розумні. 

Ваймз приземлився на вологу солому й опинився в цілковитій темряві. За певний час його очі пристосувалися до мороку, і він міг розпізнати стіни підземелля. 

Воно явно не призначалося для життя на широку ногу. Це був просто пустий простір, заповнений колонами й арками, які підтримували палац. У віддаленому від Ваймза кінці підземелля невелика решітка високо на стіні пропускала натяк на сірувате, вживане світло. 

У підлозі був ще один квадратний отвір. Також із решіткою, однак доволі іржавою. Ваймзові спало на думку, що, ймовірно, з часом її вийде розхитати, а тоді йому лише залишиться схуднути настільки, щоб пролізти через дев’ятидюймову діру. 

У темниці бракувало щурів, скорпіонів, тарганів та змій. Правда, колись у ній точно були змії, оскільки сандалі Ваймза з хрустом чавили довгі білі скелетики. 

Він обережно поповз вздовж однієї з вологих стін, намагаючись віднайти джерело ритмічного пошкрябування. Обійшовши приземкувату колону, Ваймз усе зрозумів. 

Патрицій голився, примружено дивлячись в уламок дзеркала, притуленого до колони, щоб ловити світло. Ні, зрозумів Ваймз, не притуленого. Підтримуваного. До того ж щуром. Величезним пацюком із червоними очима. 

Патрицій кивнув йому, не виказуючи видимого здивування. 

— О, — сказав він. — Ваймз, правильно? Я чув, як ви спускаєтеся. Чудово. Повідом кухонному персоналу, — раптом Ваймз зрозумів, що чоловік розмовляє зі щуром, — що потрібно приготувати обід на двох. Будете пиво, Ваймзе? 

— Що? — пробурмотів Ваймз. 

— Думаю, будете. Проте, я боюся, принесуть казна-що. Команда Скрпа доволі тямуща, але коли йдеться про етикетки на пляшках, у них наче виникає якась сліпа пляма. 

Лорд Ветінарі витер обличчя рушником і кинув його на підлогу. З темряви вистрибнуло сіре тільце й потягнуло його вниз до решітки на підлозі.