Тоді він сказав: 

— Дуже добре, Скрпе. Можеш іти. 

Щур смикнув вусиками, притулив дзеркало до стіни й побіг геть. 

— Вам служать щури? — здивувався Ваймз. 

— Знаєте, вони допомагають. Звичайно, насправді вони не дуже ефективні. Уся проблема в лапах. 

— Але… але… але… — затинався Ваймз. — Яким чином? 

— Думаю, у команди Скрпа є тунелі під усією Академією, — продовжував лорд Ветінарі. — Хоча й без них вони були доволі тямущими. 

Принаймні це Ваймз розумів. Усім відомо, що магічне випромінювання впливало на тварин, які жили навколо академмістечка, іноді змушуючи їх створювати крихітні аналоги людської цивілізації і навіть перетворюючи деякі з них у зовсім нові, виняткові види на кшталт книжкового хробака 303 калібру та рибостіни. До того ж, як зауважив чоловік, щури були досить тямущими. 

— Але вони вам допомагають? — запитав Ваймз. 

— Взаємно. Усе взаємно. Можна сказати, це оплата за надані послуги, — сказав Патрицій, сідаючи на — Ваймз не міг не зауважити — невелику оксамитову подушку. На низькій полиці — для зручності — лежав блокнот і акуратним рядком вишикувалися книги. 

— Але як ви можете допомогти щурам, сер? — слабким голосом промовив Ваймз. 

— Порадою. Я даю їм поради, — Патрицій відкинувся назад. — У цьому проблема людей на кшталт Вонса, — сказав він. — Вони ніколи не знають, коли варто зупинитися. Щури, змії і скорпіони. Коли я прийшов, тут творився суцільний безлад. Щурам дісталося найбільше. 

Ваймз усвідомив, що починає вловлювати суть. 

— Тобто ви їх усього цього навчили? — запитав він. 

— Настанови, лише настанови. Думаю, це у них вроджений талант, — скромно сказав лорд Ветінарі. 

Ваймз задумався, як це відбувалося. Щури об’єдналися зі скорпіонами проти змій, а потім, коли змій перемогли, запросили скорпіонів на святкову вечерю і всіх пережерли? Чи вони наймали окремих скорпіонів за купу… ну, того, що би там не їли скорпіони, щоб ті уночі підібралися до зміїних лідерів і жалили їх? 

Він згадав історію про чоловіка, ув’язненого на багато років, який тренував пташенят і нібито таким чином звільнився. Тоді Ваймз подумав про давніх моряків, відрізаних від моря старістю і неміччю, які цілими днями виготовляли великі кораблі в крихітних пляшках. 

Потім він думками повернувся до Патриція, позбавленого свого міста, що сидить із перехрещеними ногами на сірій підлозі в темному підземеллі й відтворює місто навколо себе, заохочуючи суперництво, боротьбу за владу і фракції, витворені в мініатюрі. Ваймз уявляв його похмурою, задумливою статуєю посеред бруківки, що кишіла тінями, які підкрадалися, й тут — раптова політична смерть. Напевно, це було простіше, ніж керувати Анком, де було багато негідників, яким було достатньо й однієї руки, щоб втримати ніж.