— От і молодець, — сказав Ваймз. — Замкніть їх у вартівні, сержанте. 

Колон витягнув свій лук і розправив плечі. 

— Ви чули наказ, — заскреготів він зубами. — Один неправильний рух, і ви… ви, — ох нелегко ж йому це давалося, — і ви — Домоводство! 

— Ага! Замкнімо їх у тій халупі! — кричав Ноббі. Якби черв’яки уміли вертітися, то Ноббі крутився б за інерцією. — Довбеники! — насміхався він їм у спину. 

— У Співучасті та Підбурюванні до чого, капітане? — запитав Морква, споглядаючи, як обеззброєних гвардійців повів ескорт. — Бо співучасть і підбурювання мають мету. 

— Думаю, що в цьому випадку ми зіткнулися з доволі загальною формою підбурювання, — відповів Ваймз. — Або ж зі злісним та зухвалим підбурюванням. 

— Ага, — сказав Ноббі. — Терпіти не можу цих підбурювачів. Слизняки такі! 

Колон вручив капітанові Ваймзові ключі від вартівні. 

— Там не надто надійне місце для утримання злочинців, капітане, — сказав він. — Рано чи пізно, але вони звідти втечуть. 

— На те й сподіваюся, — сказав Ваймз, — бо ти викинеш цей ключ у першій же канаві. Всі тут? Добре. За мною. 

Люпін Вонс метушливо бігав зруйнованими коридорами палацу. Під пахвою він ніс «Викликання драконів», а в другій руці невпевнено тримав блискучий королівський меч. 

Він зупинився у проході, щоб перевести подих. 

Не можна було сказати, що зараз у його голові було достатньо клепок, аби думати про щось доречне та нагальне, але все ж та маленька частина його розуму, яка ще не здавалася, наполягала на тому, що він попросту не міг бачити того, що бачив, і не міг чути того, що чув. 

Хтось його переслідував. 

І він бачив, як Ветінарі гуляє собі палацом. Він же був певен у тому, що його замкнули так, що ніколи не відімкнеш. Замок у тих дверях просто незламний. Він добре пам’ятає, як Патрицій наголошував на цьому, коли той замок встановлювали. 

У кінці проходу ворухнулися тіні. Вонс щось забурмотів собі під носа, намацав клямку найближчих до нього дверей, які спочатку не хотіли піддаватися, завалився до кімнати, що за ними, зачинив двері та притулився до них, переводячи подих. 

Він розплющив очі. 

Вонс зайшов до старої зали для приватних прийомів. Патрицій сидів у своєму старому кріслі, закинувши ногу на ногу, і з помірною цікавістю спостерігав за своїм гостем.