Светлый фон

— Сер! — Колон відсалютував. Якусь мить він вглядався у ворота. 

— Отож! — гаркнув він. — Молодший констеблю Моркво, крок-уп-перред, кррокомм-руш! Молодший констеблю Моркво, не-чекаюч’-команди! Відчинит’-ці-ворота! 

руш

— Слухаюсь, сер! 

Морква ступив вперед, відсалютував, стиснув здоровенну руку в кулак і лагідно постукав по дереву. 

— Іменем закону, — сказав він, — відчиняйте! 

По той бік воріт було чутно шепіт, і, зрештою, віконце у воротях привідчинилось, і зі шпаринки пролунав голос. 

— А чого б це? 

— Бо в разі вашої відмови я буду змушений трактувати це як Перешкоджання Офіцеру при Виконанні його Службових Обов’язків, що карається накладенням штрафу в мінімальному обсязі тридцять доларів, арештом терміном на один місяць або ж утриманням під вартою задля складання рапорту про проведення слідства та півгодинними тортурами розжареною кочергою, — пояснив Морква. 

По той бік знову почувся приглушений шепіт, тоді звук засувів, що відсувалися, а тоді ворота наполовину відчинилися. 

По той бік нікого не було видно. 

Ваймз приклав палець до вуст. Моркву він скерував до однієї стулки, а Ноббі та Колона — до іншої. 

— Штовхайте, — тихо прошепотів він. Вони сильно штовхнули. По той бік воріт почувся скривджений вибух лайки. 

— А тепер біжімо! — прокричав Колон. 

— А я сказав стояти! — загарчав Ваймз. Він пройшов крізь ворота і побачив чотирьох напіврозчавлених гвардійців, які дуже пильно спостерігали за кожним його рухом. 

— Ні, — промовив Ваймз. — Набігались уже. Заарештуйте їх. 

— Як ви смієте, — сказав одних із них. Ваймз зиркнув на нього. 

— Кларенс, чи не так? — спитав він. — Через «К». Що ж, Кларенсе через «К», слухай сюди. Тебе чекає або звинувачення у Співучасті та Підбурюванні до вчинення злочину, або, — він підійшов до нього ще ближче і виразно глянув на Моркву, — або знайомство зі сокирою. 

— Добре покумекай, собацюро! — додав Ноббі, переминаючись із ноги на ногу в лихому захваті. 

Кларенс глянув своїми дрібними поросячими очима на здорованя Моркву, а потім — на Ваймза. Ні той, ні інший не мали, скажімо так, милостивого вигляду. Здавалося, що він неохоче прийняв рішення.