— А, Вонсе, — сказав він.
Вонс аж підстрибнув, вхопився за клямку, одним помахом вилетів у коридор і біг, аж допоки не вибіг на головну сходову клітку, що тепер здіймалася над руїнами центрального палацу, немов покинутий штопор. Сходи — височінь — підвищення — захист. Він перестрибував по три сходинки за раз.
Йому потрібно було лише кілька хвилин спокою.
На верхніх поверхах тіні були густіші. От чого цим поверхам зараз бракувало — так це структурної міцності. Колони та стіни завалив дракон, коли будував свою печеру. Кімнати жалібно зависли на краю прірви. Обвислими клаптями гобеленів та килимів через розбиті вікна грався вітер. Підлога наїжачилася і хиталася під Вонсовими ногами, мов трамплін. Він дістався до найближчих дверей.
— Ти впорався доволі швидко. Хвалю, — сказав Патрицій.
Вонс захряснув двері йому перед носом і з виском понісся далі коридором.
Здоровий глузд поїхав у короткотривалу відпустку. Вонс зупинився біля статуї.
Запанувала цілковита тиша — ані звуків поспішних кроків, ані рипіння таємних дверей. Він із підозрою глянув на статую та, про всяк випадок, тицьнув у неї мечем.
Коли статуя не ворухнулася, він увійшов до найближчої кімнати, захряснув за собою двері, знайшов там стілець і підставив його під клямку. То була одна з кімнат вищого класу, в якій майже не залишилося меблів і бракувало однієї стіни. Саме там, де стіни не стало, зяяв вхід до печери.
Патрицій вийшов з тіней.
— Тож тепер твоя система більше не працює, — сказав він.
Вонс обернувся і підняв меча.
— Вас же насправді немає, — сказав він. — Ви, ви — привид чи ще якась чортівня.
— Боюся, що ти неправий, — відказав Патрицій.
— Вам мене не спинити! Я ще не всі магічні штуки використав, і у мене є книга! — Вонс витягнув з кишені коричневий шкіряний мішечок. — Я ще одного викличу! От побачите!
— Я б не радив тобі цього робити, — спокійно сказав лорд Ветінарі.
— Ой, думаєте, ви такий розумний, такий увесь господар ситуації, такий увесь