Еґвейн похитала головою, але, здавалося, вона це зробила не тільки для нього, а й для інших двох дівчат.

— Я казала вам, що ми повинні спитати прямо. Коли він так собі захоче, то впертіший за мула і спритніший за кота. Ти такий, Мете. І прекрасно це знаєш, тож припини супитися.

Він знову всміхнувся.

— Шш, Еґвейн, — сказала Найнів. — Мете, ми хочемо попросити тебе про послугу, — але це не означає, що нам байдуже до твого самопочуття. Нам не все одно, — і ти це знаєш, якщо тільки думки твої сплутані не більше, ніж зазвичай. З тобою все гаразд? Ти маєш значно кращий вигляд, аніж тоді, коли я бачила тебе востаннє. Таке враження, ніби минув цілий місяць, а не два дні.

— Я справді готовий пробігти десять миль, ще й станцювати наприкінці.

Його шлунок бурчав, нагадуючи, як далеко ще до полудня, але він не зважав — і сподівався, що інші теж цього не помічають. Мету здавалося, що він відпочивав і набивав щоки десь із місяць. А ще — мовби їв лише один раз, причому вчора.

— Яку послугу? — підозріло спитав він. Найнів ніколи нічого не просила, наскільки він пам’ятав; вона казала людям, що робити, і очікувала побачити результат.

— Я хочу надіслати листа, — сказала Елейн, випередивши Найнів. — Для моєї матері, у Кеймлін. — Вона усміхнулася, і на її щоці утворилась ямочка. — Я буду така вдячна тобі, Мете.

Ранкове світло, що пробивалося крізь вікна, здавалося, пускало зайчиків на її волосся. Цікаво, чи вона любить танцювати. Він прогнав цю думку з голови.

— Звучить нескладно, — але це тривала подорож. Що я від цього отримаю?

Дивлячись на її обличчя, він розумів, що ямочка нечасто підводила дівчину. Вона випросталася, струнка і горда. Він майже бачив трон за її спиною.

— Ти вірний Андору? Чи хочеш ти послужити Левиному трону й дочці-спадкоємиці?

Мет реготнув.

— Я казала тобі, що це не спрацює, — сказала Еґвейн. — Не з ним. Елейн скривила рота.

— Варто було спробувати. Це завжди спрацьовувало з Охоронцями в Кеймліні. Ти сказала, що, якщо я усміхнусь...

Вона різко зупинилась, явно уникаючи його погляду.

Що ти сказала, Е/вейн, сердито подумав він, що я стаю дурнем з кожною дівчиною, яка мені усміхається? Утім, зовні він залишався спокійним — і навіть продовжував усміхатися.

— Я б хотіла, щоб прохання було достатньо, — сказала Еґвейн, — але ж ти не робиш послуг, чи не так, Мете? Ти колись виконував щось без вмовлянь, лестощів чи залякувань?

Він лиш усміхнувся.

— Я б станцював з вами обома, Еґвейн, але я не хлопчик на побігеньках. — На мить йому здалося, що вона покаже йому язика.