Еґвейн квапливо намацала шкіряну стрічку навколо своєї шиї і жбурнула її разом з перснем через усю кімнату.

— Наступного разу, — вона важко дихала, — ми домовимося про час, коли мене розбудити. Розбудити, навіть якщо доведеться сунути мою голову в умивальник з водою! — Вона не усвідомила, що вже вирішила, що відбудеться наступний раз. Чи поклали б ви голову у ведмежу пащу тільки для того, аби довести, що не боїтесь ? Чи зробили б ви це вдруге, бо вже робили таке — і залишилися живі?

Втім, це було не тільки заради того, аби довести, що вона не боїться. Еґвейн боялася, — і добре це розуміла. Але поки Чорна Аджа має ті тер’анлріали, що вивчала Коріанін, вона продовжуватиме це робити. Еґвейн знала це напевно: відповідь на питання про те, чому вона їх хотіла, полягає в Тел’аран’ріоді. Якщо вона зможе знайти відповіді про Чорних Айз Седай там — а може, й інші відповіді, якщо хоча б половина з того, що їй говорили про талант Сновидиць, правда, — то їй потрібно повертатися.

— Але не сьогодні, — тихо сказала вона. — Ще ні.

— Що сталося? — запитала Найнів. — Що тобі... наснилося?

Еґвейн лягла назад у ліжко й розповіла їм усе. Єдиною річчю, яку вона випустила, був Перрин, що розмовляв із вовком. Про вовка дівчина також не сказала. Вона відчувала провину через те, що приховувала щось від Елейн і Найнів, — але це була Перринова таємниця, яку він, а не вона, розповість, якщо захоче. Решту дівчина описала детально. Коли вона закінчила, то відчула спустошення.

— Окрім втоми, — сказала Елейн, — він виглядав пораненим? Еґвейн, я не можу повірити, що він міг нашкодити тобі. Не можу в це повірити.

— Ранд, — сухо мовила Найнів, — ще трохи потурбується про себе сам.

Елейн почервоніла — і погарнішала від цього. Еґвейн зрозуміла, що Елейн гарна завжди, — чи то вона плаче, чи вичищає горщики.

— Калландор, — продовжила Найнів. — Серце Каменя. Це було позначено на малі. Гадаю, ми знаємо, де Чорна Аджа.

Елейн відновила рівновагу.

— Це не впливає на пастку, — сказала вона. — Це не хибний слід. Це пастка.

Найнів похмуро посміхнулася.

— Найкращий шлях зловити того, хто поставив пастку, — зачинити її та дочекатися, коли він прийде. Чи вона — у нашому випадку.

— Ти хочеш вирушити в Tip? — спитала Еґвейн. Найнів кивнула.

— Схоже, Амерлін дала нам волю. Ми приймаємо власні рішення, пам’ятаєш? Принаймні ми знаємо, що Чорна Аджа в Тірі, — і знаємо, кого там шукати. Тут же усе, що ми можемо, — це сидіти й варитися в наших підозрах щодо кожного, розмірковуючи, чи немає там ще одного Сірого Чоловіка. Краще я буду гончаком, а не зайцем.