Служниця повернулася, але вже без вогників в очах.

— О, Том, — сказала вона м’яко, а потім розвернулася до Мета. — Якби я знала, що він — товариш, на якого ви чекаєте, то не налила б йому вина і за сто срібних пенсів.

— Я не знав, що він п’яний, — запротестував Мет.

Але її увага знову зосередилась на Томі, а голос став ніжнішим.

— Томе, тобі потрібно відпочити. Вони витягуватимуть з тебе історії весь день і всю ніч, якщо ти їм це дозволиш.

Інша жінка, знімаючи фартух через голову, підійшла до Тома з другого боку. Вона була старша за першу, але не менш вродлива. Мабуть, вони були сестрами.

— Чарівна історія, — я завжди так вважала. І ти, Томе, розповідаєш її чарівно. Ходімо, я покладу тобі сковорідку з гарячим у ліжко, а ти зможеш розповісти мені все про суд у Кеймліні.

Том глянув на кухоль, немов здивувавшись, що той порожній, тоді прочесав свої довгі вуса, глянув на одну жінку, потім на іншу.

— Мила Мадо. Мила Саал. Я колись вам розповідав, що за життя мене любили дві милі жінки? Це розкіш для одного чоловіка.

— Ти все нам про це розповідав, Томе, — сумно мовила старша жінка. Молодша дивилася на Мета так, неначе це все було його помилкою.

— Дві, — пробурмотів Том. — Морґейз була з характером, — але я думав, що зможу не зважати на це, тож все закінчилось тим, що вона захотіла мене вбити. Дену вбив я. Можна це й так назвати. Без різниці. Я мав два шанси, — це більше, ніж в інших. І обидва — профукав.

— Я потурбуюся про нього, — сказав Мет. Тепер і Мада, і Саал витріщалися на нього. Він якнайчемніше всміхнувся, але це не спрацювало. Його живіт голосно бурчав. — Я чую запах смаженої курки? Принесіть мені три чи чотири. — Дві жінки закліпали й перезирнулися, коли він додав: — А ти щось будеш, Томе?

— Хіба з іще одним кухлем цього чудового андорського вина. — Менестрель з надією підняв кухоль.

— На сьогодні досить, Томе. — Старша жінка відібрала б у нього кухоль, але він не дозволив.

Майже в один голос з нею молодша твердо, але водночас благально сказала:

— З’їж трохи курки, Томе. Вона смачна.

Лише після того, як менестрель погодився щось з’їсти, обидві жінки пішли, так дивлячись на Мета і так пирхаючи, що він струснув головою.

Щоб я згорів, — ви думаєте, що я дозволятиму йому пити ще! Жінки! Але очі гарненькі в обох.

— Ранд сказав, що ти живий, — мовив юнак Тому, коли Мада і Саал уже не могли почути їх. — Морейн завжди так думала. Але я чув, ти був у Кайрені, а потім хотів їхати до Тіра.

— Виходить, з Рандом усе добре? — Очі Тома загострилися так, як це й пам’ятав Мет. — Не впевнений, що очікував цього. Морейн все ще з ним, так? Гарна жінка. Гарна, якби не була Айз Седай. Якщо влізти в це, то обгорілими пальцями не обійдешся.