Стерновий без сорочки витріщався то на Тома, то на Мета, стискаючи румпель так, наче розмірковував, чи зможе він ним захиститися від цих двох божевільних.

Високий чоловік отетерів. Він викотив блідо-блакитні очі, а його рот беззвучно щось промовляв. Його підстрижена темна борода тремтіла від гніву, а вузьке обличчя побуряковіло.

— Заради Твердині, — врешті заревів він. — Що це все означає? На цьому кораблі немає вільного місця навіть для кішки, — та й не став би я брати якихось волоцюг, що вдерлися на мою палубу. Саноре! Васо! Викиньте це сміття за борт!

Двоє неймовірно кремезних чолов’яг, босоногих і голих до попереку, випростались над снастями і рушили до корми. Веслярі продовжували свою роботу: нахилялися, щоб підняти лопаті; потім робили три широких кроки вздовж палуби; потім випрямлялися і йшли назад, тягнучи корабель уперед своїми веслами.

Мет однією рукою метляв наказом Амерлін перед обличчям бороданя — капітана, як він розумів, — а другою виловив золоту крону зі своєї сумки. Навіть кваплячись, він потурбувався про те, аби той побачив, що в сумці було ще більше грошей. Кинувши важку монету чоловіку, він говорив швидко, продовжуючи розмахувати папером.

— Це за нашу квапливу посадку, капітане. Більше отримаєте під час подорожі. У справі Білої Вежі. Особистий наказ Престолу Амерлін. Нам потрібно терміново відплисти. До Аринґілла, в Андор. Гранична потреба. Біла Вежа благословить усіх, хто допоможе нам, — і прокляне тих, хто нам заважатиме.

Впевнившись у тім, що чоловік побачив печатку Пломеня Тар Валона — і, як сподівався Мет, навіть більше, — він знову склав папір і прибрав його геть з очей. Стурбовано дивлячись на двох кремезних чоловіків, що зупинилися обабіч капітана — щоб я згорів, —у них ручища, як у Перрина! — він пошкодував, що його палиця зараз не у нього. Він бачив її на тому ж місці, де та приземлилася: далеко внизу, на палубі. Мет намагався мати вигляд рішучого й впевненого чоловіка, з яким краще не жартувати, чоловіка із силою Білої Вежі за плечима. Яка вже далеко позаду, сподіваюся.

Капітан поглянув на Мета із сумнівом, з іще більшим — на Тома в його плащі менестреля, із нетвердою ходою, — однак наказав Санору й Васу залишатися на місці.

— Я не хочу гнівити Вежу. Спали мою душу, поки річна торгівля змушує мене плавати з Тіра до лігва цих... Надто часто я гнівлю... всіх. — Натягнута посмішка з’явилася на його обличчі. — Але я казав правду. Заради Твердині, правду! Я маю шість кают для пасажирів, — і всі вони зайняті. Ви можете спати на палубі та харчуватися з екіпажем за ще одну золоту крону. З кожного.