— Я їду звідси. Ось що я тут роблю. Втікаю. — Мет наморщив носа. Менестрель врятував йому життя — чи навіть більше. Від щезника. Тому права нога Тома згинається не так, як повинна була б. На кораблі не було б стільки вина, щоб він напивався. — Я прямую до Кеймліна, Томе. Якщо хочеш по-дурному ризикувати навіщось, — то чому б тобі не податися зі мною?

— Кеймлін? — замислено’ сказав Том.

— Кеймлін, Томе. Елайда, ймовірно, повернеться туди рано чи пізно, тож у тебе буде через кого переживати. І, наскільки я пам’ятаю, якщо ти потрапиш до рук Морґейз, то ще пошкодуєш, що Елайда не була першою.

— Кеймлін. Так. Кеймлін пасує моєму настрою, немов рукавичка. — Менестрель поглянув на тарелю з куркою і здригнувся. — Що ти зробив, хлопче? Запхав їх у рукави?

Від пташок не залишилося нічого, окрім кісток і кількох залишків м’яса на ребрах.

— Інколи я дуже хочу їсти, — пробурмотів Мет. Він зробив над собою зусилля, щоб не облизати пальці. — То ти поїдеш зі мною чи ні?

— Ох. Поїду, хлопче. — Коли Том звівся на рівні ноги, він уже не мав такого непевного вигляду, як раніше. — Зачекай тут — постарайся тільки не з’їсти стіл — а я поки зберу речі й попрощаюся. — Він пошкутильгав геть, жодного разу не похитнувшись.

Мет ковтнув свого вина й зішкріб залишки м’яса з курячих тулубів, замислившись над тим, чи встигне замовити ще, — але Том швидко повернувся. Арфа та флейта в темних шкіряних футлярах висіли в нього на спині, зв’язані покривалом. Він спирався на палицю для ходьби заввишки з нього самого. Дві служниці йшли обабіч. Мет упевнився в тім, що вони сестри. Однакові великі карі очі дивилися на менестреля з однаковим виразом. Том поцілував спочатку Саал, тоді Маду, і, погладжуючи щоки, рушив до дверей, кивнувши Мету, щоб той ішов за ним. Він уже був надворі, поки юнак підбирав свої торби та палицю.

Молодша з двох жінок, Саал, зупинила Мета вже біля дверей.

— Що б ти йому не сказав, я пробачаю тобі вино, навіть якщо він покидає нас. Я не бачила його таким живим уже кілька тижнів. — Вона сунула щось йому в руку, і, коли він подивився, щоб дізнатись, що це, її очі збентежено округлилися. Вона дала йому срібну тарвалонську марку. — За те, що ти йому сказав. До речі, той, хто годує тебе, погано дає собі з цим раду, — але очі в тебе гарні.

Вона засміялася з виразу його обличчя. Мет теж мимоволі засміявся, коли вийшов на вулицю, перекочуючи срібну марку кісточками своїх пальців. Виходить, у мене гарні очі ? Його сміх обірвався, як остання краплина вина з бочки: Том чекав надворі, але тіла не було. Вікна з корчми вниз по вулиці проливали достатньо світла на бруківку, щоб у цьому впевнитися. Міська охорона не забрала б тіло мертвого чоловіка без розпитувань у корчмах, — і в «Жінці з Танчіко» теж.