— На що ти дивишся, хлопче? — спитав Том. — У цій темряві немає траллоків.

— Розбійники, — пробурмотів Мет. — Я подумав про розбійників.

— У Тар Валоні немає вуличних злочинців чи розбійників, хлопче. Коли охорона ловить розбійника — згідно з чутками, тут мало хто на таке зважується, — але коли це відбувається, вони тягнуть його до Вежі. І, що б Айз Седай з ними не робили, бідолахи тікають з Тар Балона наступного ж дня, з широко розплющеними очима, мов перелякані дівчиська. Наскільки я знаю, з жінками-злодюжками вони поводяться ще гірше. Ні, єдиний спосіб вкрасти гроші тут, — це якщо хтось продасть тобі поліровану латунь чи користуватиметься підточеними кубиками. Тут немає розбійників.

Мет розвернувся на п’ятах і кинувся повз Тома у напрямку доків, стукаючи палицею так, наче він відштовхувався нею, щоб іти швидше.

— Ми сядемо на перший же корабель, яким би він не був. На перший же, Томе.

Палиця Тома квапливо постукала за ним.

— Повільніше, хлопче. Куди поспішати? Є купа кораблів, котрі відпливають і вдень, і вночі. Поволі. Тут немає ніяких розбійників.

— На перше ж кляте судно, Томе! Навіть якщо воно тонутиме!

Якщо це були не розбійники, то хто? Це мали бути злодії. Хто ж іще це міг бути ?

РОЗДІЛ 32

ПЕРШИЙ КОРАБЕЛЬ

Сама собою Південна гавань — велика чаша, збудована оґірами, — була велетенською й круглою, оточеною високими стінами з такого ж білого каменю зі сріблястими прожилками, як і в усьому Тар Балоні. Довга пристань, переважно крита, простягалася уздовж берега — окрім місця, де широкі водні ворота відкривали доступ до ріки. Кораблі всіх розмірів, здебільшого пришвартовані кормою, вишикувалися у гавані; попри пізню годину, робочі в грубих сорочках без рукавів поспішали завантажувати та вивантажувати з тросами й штангами, або й на власних спинах, пакунки та скрині, ящики та бочки. З дахових балок звисали ліхтарі, що освітлювали причал, утворюючи смужку світла на чорній воді посередині гавані. Невеличкі відкриті човники стрімко продиралися крізь темряву; квадратні ліхтарі на вершечках високих ахтерштевнів нагадували світлячків, що пурхали причалом. Утім, вони здавалися невеличкими лише поруч із великими кораблями; деякі з них мали по шість пар довгих весел.

Коли Мет вів Тома, який досі бурчав, під аркою з полірованого червоного каменю й спускався широкими кроками до пристані, приблизно за двадцять кроків від них матрос одного із трищоглових кораблів уже відв’язував причальні канати. Корабель був найбільшим з усіх, що міг побачити Мет: п’ятнадцять-двадцять спанів від гострого носа до квадратної корми, з рівною палубою з бильцями майже врівень з пристанню. Але найважливішим було те, що корабель уже відпливав. Перший же корабель, що відпливатиме.