Найнів відкинула руку Еґвейн убік.

— Так, — відповіла вона тихо й злісно. Дівчина скривилася, а тоді раптово тихо пирснула. — Корінь спидобре. Ці дурні дали нам корінь спидобре з вином. За смаком вино вже перетворилося на оцет. Швидко, — пам’ятаєш щось із того, чому я тебе вчила? Як діє корінь спидобре?

— Він тамує головний біль, щоб заснути, — так само тихо сказала Еґвейн. І майже так само похмуро, поки не усвідомила те, що сказала. — Він навіює дрімоту, але не більше.

Товстий чоловік погано слухав свою бабцю. Все, що він зробив, — це втамував біль від удару по голові.

— Саме так, — мовила Найнів. — І, коли ми розбудимо Елейн, то віддячимо їм як слід.

Вона підвелася тільки для того, щоб припасти до золотоволосої дівчини.

— Гадаю, я бачила більше сотні чоловіків на вулиці, коли вони везли нас сюди, — прошепотіла Еґвейн у спину Найнів. — Упевнена, ти не заперечуватимеш, якщо я використаю Силу як зброю цього разу. І хтось має прийти, щоб купити нас. Я зроблю з ним щось таке, що він буде ходити під Світлом до своєї смерті!

Найнів досі нависала над Елейн, але жодна з них не рухалася.

— Що таке?

— У неї важке поранення, Еґвейн. Здається, її череп пробитий, і вона ледь дихає. Еґвейн, вона помирає — так само, як помирала Дайлін.

— Ти можеш щось удіяти? — Еґвейн намагалася пригадати всі потоки, що сплела Найнів, аби зцілити аїльку, але могла відтворити хіба кожну третю ниточку. — Ти мусиш!

— Вони взяли мої трави! — люто пробурмотіла Найнів; її голос тремтів. — Я не можу! Без трав не можу! — Еґвейн була вражена тим, що Найнів от-от заплаче. — Щоб вони згоріли, я не можу зробити це без... — Раптом вона схопила Елейн за плечі так, наче збиралася підняти дівчину без свідомості й потрусити її. — Горіти тобі, дівчино, — скреготіла вона, — я тягла тебе весь цей шлях не для того, щоб ти померла! Треба було лишити тебе чистити горщики! Треба було зв’язати тебе в мішку, щоб Мет відніс тебе до матері! Я не дозволю тобі вмерти в мене на руках! Чуєш? Не дозволю!

Раптом навколо неї засяяла саїдар, а очі й рот Елейн водночас широко розкрилися.

Еґвейн приклала руки до рота Елейн якраз вчасно, щоб приглушити звук, — але, коли вона доторкнулася до неї, вихори зцілення Найнів спіймали її, як соломинку на краю круговерті. Мороз пронизав її до кісток, натрапивши на внутрішній жар, що нісся назовні, наче хотів висушити її м’язи; світ розчинився у відчутті стрімкості, падіння, польоту й обертання.

Коли все врешті закінчилося, Еґвейн важко дихала й дивилася на Елейн, що витріщилася на неї, а її рука досі стискала подрузі рот. Залишки головного болю минули. Навіть відгомону того, що зробила Найнів, було достатньо, щоб зцілити і її. Бурмотіння в іншій кімнаті не стало голоснішим; якби Елейн видала якийсь звук, чи сама вона, — Адден та інші вже б почули.