Перрин пішов за ним.

— А тепер послухай, Охоронцю, я...

— Ти послухай, Перрине, — сказала Морейн. — Мовчи і слухай. — Її обличчя було спокійним, але очі — такими ж похмурими, як і голос.

Перрин і не помітив, що в кімнаті був іще хтось, окрім нього й Охоронця, котрий тепер стояв біля каміна, який не стали розпалювати, спершись однією рукою на полицю. Морейн сиділа за столом, розташованим посередині кімнати, — звичайним шматком чорного дуба. Більше ніхто не сидів на стільцях з високими різьбленими спинками. Зарін, насупившись, сперлася на стіну з іншого боку кімнати, подалі від Лана, а Лоял обрав підлогу, — адже він не вміщався у жоден зі стільців.

— Рада, що ти вирішив приєднатися до нас, фермере, — насмішкувато сказала Зарін. — Морейн нічого не казала, поки ти не прийдеш. Вона просто дивилася на нас, наче вирішувала, хто з нас помре. Я...

— Цить, — різко втрутилася Морейн. — Один з Відступників — у Тірі. Високий лорд Семон — це Бе’лал.

Перринову шкіру засипали сироти.

Лоял замружився й простогнав:

— Слід було залишатися в стеддінгу. Я був би щасливий, одружений, кого б там моя мати не обрала. Вона добра жінка, моя мати, — вона не віддала б мене поганій дружині.

Його вуха, здавалося, цілковито сховалися в кудлатому волоссі.

— Ти можеш повернутися до стеддін/у Шанґтай, — сказала Морейн. — Йди зараз, якщо хочеш. Я не зупинятиму тебе.

Лоял розплющив одне око.

— Я можу піти?

— Якщо бажаєш, — сказала вона.

— Ох. — Він розплющив й інше — і почухав щоку грубими пальцями завбільшки як сосиски. — Думаю... думаю... якщо я маю вибір... то залишуся з вами. Я вже зробив багато записів, але їх недостатньо для того, щоб закінчити мою книжку. І я не хотів би залишати Перрина й Ранда...

Морейн обірвала його холодним голосом.

— Добре, Лояле. Рада, що ти залишаєшся. Буду рада скористатися всіма твоїми знаннями. Але, поки все не закінчилося, у мене немає часу вислуховувати скарги!

— Я так розумію, — мовила Зарін невпевненим голосом, — я не можу піти? — Вона глянула на Морейн і затремтіла. — Думаю, ні. Ковалю, якщо я залишуся живою, ти мені за все заплатиш.

Перрин витріщився на неї. Я! Ця дурепа думає, що це — моя провина? Хіба я просив її приходити? Він розтулив рота, але, побачивши погляд Морейн, швидко закрив його. За мить спитав:

— Він по Ранда? Зупинити його чи вбити?