І смородом риби, подумав Мет, похмуро подивившись на босоногих чоловіків, що чавкали по грязюці з кошиками на спинах. На вулиці видніли сліди кінських копит, що вже почали стиратися людськими ногами й возами. Коні везли фургон — чи, можливо, карету. Він жодного разу не бачив у Тірі нічого, окрім возів та фургонів, яких тягли воли, — знать та торговці надто пишалися своїми кіньми, щоб впрягти їх для якоїсь роботи. І він не бачив жодної карети й за міськими стінами також.

Викинувши коней і сліди від коліс з голови, Мет підвів Тома до передніх дверей і постукав. Через деякий час — знову постукав. Тоді ще раз.

Мет уже ладен був здатися й повернутися до «Білого півмісяця», попри те, що Том бухикав на його плечах, коли раптом почув човгання ніг за дверима.

Двері трохи прочинилися, і з щілини визирнула дебела сивоволоса жінка.

— Чого вам треба? — сказала вона стомленим голосом.

Мет натягнув свою найкращу усмішку. Світло, я й сам скоро захворію від усіх цих людей, що говорять так, наче не залишилося жодної клятої надії.

— Матінко Ґунно? Мене звати Мет Коутон. Каван Лопар сказав, що ви зможете якось зарадити моєму друїу, що кашляє. Я можу добре заплатити.

Вона вивчала їх якийсь час, схоже, прислухаючись до Томового хрипу, а тоді зітхнула.

— Гадаю, я ще можу щось зробити. Ти також заходь.

Вона розчахнула двері й уже дочалапала до задньої частини будинку, перш аніж Мет увійшов.

її вимова так нагадувала Амерлін, що він аж затремтів, — однак пішов слідом, ледь не тягнучи за собою Тома.

— Мені це... не потрібно, — прохрипів менестрель. — Кляті мікстури... завжди смакують, як... лайно!

— Замовкни, Томе.

Повна жінка провела їх до кухні, а потім покопирсалася в одній із шаф — і дістала звідти маленькі кам’яні горщики й пакети із зіллям, бурмочучи щось собі під ніс.

Мет посадив Тома на один зі стільців з високою спинкою і глянув у найближче вікно. На задньому дворі стояли три добрих коня, прив’язаних за огорожу. Він здивувався, що Мудра жінка має більше від одного, — чи й взагалі хоч одного. У Тірі він не бачив, аби хтось їхав верхи, окрім знаті та багачів, — та й ці коні мали такий вигляд, наче на них витратили немало срібла. Знову коні. Мене не турбують зараз кляті коні.

Матінка Ґунна заварила якийсь насичений чай з неприємним запахом і залила в Томове горло, тримаючи його за ніс, коли він намагався скаржитися. Мет зрозумів, що вона не така повна, як йому здавалося, коли вона міцно тримала голову менестреля однією зігнутою рукою, поки іншою заливала в нього темну рідину, не зважаючи на те, як сильно він намагався протестувати.